Acts 20
1 THEN after the tumult was quieted, Paul called to him the disciples, and taking his leave, departed to go into Macedonia.
А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.
2 And passing through those parts, and having exhorted them with much discourse, he went into Greece.
Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.
3 And after three months stay, as the Jews were lying in wait for him, when he was just embarking for Syria, he determined to return through Macedonia.
Поживши ж (там) три місяці, як засіли на него Жиди, коли хотів був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.
4 And there accompanied him as far as Asia, Sopater a Berean; and of the Thessalonians, Aristarchus and Secundus; and Gaius of Derbe, and Timothy; and Tychicus and Trophimus, Asiatics.
Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.
5 These going before tarried for us at Troas.
Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.
6 And we sailed from Philippi after the days of unleavened bread, and came to them to Troas after five days; where we stayed seven days.
Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днів у Трояду, де пробули сім день.
7 And on the first day of the week, when the disciples were assembled to break bread, Paul preached unto them (ready to depart on the morrow), and extended his discourse until midnight.
Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.
8 Now there were many lamps in the upper room, where they were assembled.
Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.
9 And a certain youth named Eutytchus, who sat in the window, fell into a profound sleep: as Paul discoursed much longer than usual, quite overpowered with sleep, he fell down from a third story, and was taken up dead.
Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павед промовляв много, похилрзпшсь зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.
10 But Paul came down, and fell upon him, and taking him in his arms, said, Trouble not yourselves, for his life is yet in him.
Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.
11 And when he had gone up, and broken bread, and eaten, and conversed a long time, even to the break of day, he then departed.
Зійшовши ж угору, переломив хліб, і попоївши, бесідував богато аж до зорі, та й пійшов.
12 And they brought the lad alive, and were comforted exceedingly.
Привели ж хлопця живого і втішились немало.
13 Then we going before to the ship, sailed for Assos, intending there to take in Paul: for so he had ordered, meaning himself to walk thither.
Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, так бо звелів, хотівши сам ійти пішки.
14 And when he met us at Assos, we took him up, and came to Mytelene.
Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.
15 And sailing from thence, on the following day we advanced over against Chios; and the next day we touched at Samos, and staying at Trogyllium, the day following we came to Miletus.
А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.
16 For Paul had determined to sail by Ephesus, that he might not spend the time in Asia: for he hastened on, if it was possible for him, to be at Jerusalem on the day of Pentecost.
Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.
17 So he sent to Ephesus from Miletus, and called the presbyters of the church to attend him.
З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.
18 And when they were come unto him, he said unto them, Ye know, from the very first day in which I entered into Asia, how I have been among you at every season,
Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,
19 serving the Lord with all humility, and with many tears and trials, which have befallen me through the lying in wait of the Jews:
служачи Господові з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся мені од Жидівського чигання,
20 and that I have suppressed nothing which could conduce to your profiting; not desisting from preaching to you, and teaching you in public, and from house to house,
і що я ні від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,
21 repeatedly urging both on Jews and Greeks repentance towards God, and faith towards our Lord Jesus Christ.
сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22 And now behold I am going, bound by the Spirit, unto Jerusalem, not knowing what things shall there befal me:
І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся мені.
23 only this, that the Holy Ghost witnesseth in every city, saying, that bonds and tribulation await thee.
Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.
24 Yet I make no account of any suffering, nor regard my life as of any value to myself, farther than as I may finish my course with joy, and the ministry which I have received of the Lord, to testify fully the Gospel of the grace of God.
Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати евангелию благодати Божої.
25 And now behold, I know that ye shall see my face no more, even ye all, among whom I have gone in and out preaching the kingdom of God.
І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.
26 Wherefore I appeal to you this day as witnesses that I am pure from the blood of all men.
Тим я сьвідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.
27 For I have concealed nothing, so as not repeatedly to declare to you the whole counsel of God.
Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.
28 Take heed therefore to yourselves, and to all the flock, over which the Holy Ghost hath made you bishops, to feed as shepherds the church of God, which he purchased with his own blood.
Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.
29 For this I know, that after my departure there will come among you grievous wolves, not sparing the flock:
Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.
30 Yea, from among yourselves shall men arise, speaking perverting doctrines, to draw away disciples after them.
І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.
31 Therefore watch, remembering that for three years, by night and by day, I have never ceased with tears to admonish every individual.
Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.
32 And now, brethren, I commit you to God and to the word of his grace, which is able to finish the superstructure, and to give you an inheritance among all those who are sanctified.
А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.
33 The silver, or gold, or apparel of no man have I coveted:
Срібла або золота або одежі, - нічого не жадав я.
34 but ye yourselves know that these hands have by labour furnished necessaries for my own wants, and for those who were with me.
Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої.
35 In all things I have set you the example, that so labouring hard ye ought to help the infirm, and to remember the words of the Lord Jesus, because he himself said, “It is more blessed to give than to receive.”
У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щасте давати, ніж приймати.
36 And when he had spoken these things, he fell on his knees, and prayed with them all.
І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.
37 And all of them shed floods of tears, and fell upon Paul’s neck, and kissed him again and again,
Доволї ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його,
38 most peculiarly afflicted at that word which he had spoken, that they should see his face no more: and they accompanied him unto the ship.
смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.
