Пісня над піснями 1
1 Соломонова Пісня над піснями.
2 „Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
Да лобжет мя от лобзаний уст своих: яко блага сосца твоя паче вина,
3 На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
и воня мира твоего паче всех аромат. Миро излияное имя твое: сего ради отроковицы возлюбиша тя.
4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
Привлекоша тя: вслед тебе в воню мира твоего течем. Введе мя царь в ложницу свою: возрадуемся и возвеселимся о тебе, возлюбим сосца твоя паче вина: правость возлюби тя.
5 Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
Черна есмь аз и добра, дщери Иерусалимския, якоже селения Кидарска, якоже завесы Соломони.
6 Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
Не зрите мене, яко аз есмь очернена, яко опали мя солнце: сынове матере моея сваряхуся о мне, положиша мя стража в виноградех: винограда моего не сохраних.
7 „Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
Возвести ми, егоже возлюби душа моя, где пасеши? Где почиваеши в полудне? Да не когда буду яко облагающаяся над стады другов твоих.
8 „Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
Аще не увеси самую тебе, добрая в женах, изыди ты в пятах паств и паси козлища твоя у кущей пастырских.
9 „Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
Конем моим в колесницех фараоновых уподобих тя, ближняя моя.
10 Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
Что украшены ланиты твоя яко горлицы, выя твоя яко монисты?
11 Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
Подобия злата сотворим ти с пестротами сребра.
12 „Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
Дондеже (будет) царь на восклонении своем, нард мой даде воню свою.
13 Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
Вязание стакти брат мой мне, посреде сосцу моею водворится:
14 Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
грезн кипров брат мой мне в виноградех Енгаддовых.
15 „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
Се, еси добра, искренняя моя, се, еси добра: очи твои голубине.
16 „Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
Се, еси добр, брат мой, и еще красен: одр наш со осенением,
17 Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
преклади дому нашего кедровии, дски нашя кипарисныя.
