Псалми 88
1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
Ein song, ein salme av Korahs born. Til songmeisteren; etter Mahalat leannot; ein song til lærdom av ezrahiten Heman. Herre, min Frelse-Gud! Dag og natt ropar eg framfyre deg.
2 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
Lat mi bøn koma for di åsyn, bøyg ditt øyra til mitt klagerop!
For mi sjæl er mett av ulukkor, og mitt liv er kome nær til helheimen. (Sheol h7585)
4 Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
Eg er rekna lik deim som fer ned i gravi, eg er som ein mann utan livskraft.
5 Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
Eg er forlaten millom dei daude, som dei ihelslegne som ligg i gravi, som du ikkje meir kjem i hug, då dei er avskorne frå di hand.
6 Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
Du hev lagt meg i den djupe hola, i myrkrer, i ovdjup.
7 На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
Din harm kvilar tungt på meg, og med alle dine bylgjor trengjer du meg. (Sela)
8 Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
Du hev drive mine kjenningar langt burt frå meg, du hev gjort meg til ein styggedom for deim, eg er innestengd og kann ikkje koma ut.
9 стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
Mitt auga hev vanmegtast av liding, eg hev kalla på deg kvar dag, Herre, eg hev rett ut mine hender til deg.
10 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
Gjer du vel under for dei daude? eller vil skuggar stand upp og lova deg? (Sela)
11 Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
Tru dei i gravi fortel um di miskunn, og um di truskap i avgrunnen?
12 Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
Vert dine under kjende i myrkret, og di rettferd i gløymelandet?
13 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
Men eg ropar til deg, Herre, og um morgonen kjem mi bøn imot deg.
14 Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
Kvifor, Herre, støyter du burt mi sjæl? Kvifor løyner du ditt andlit for meg?
15 Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
Arm er eg og døyande frå ungdomen av, eg ber dine rædslor, eg lyt gjeva meg yver.
16 Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
Logarne av din harm hev gjenge yver meg, dine skræmor hev gjort meg til inkjes.
17 вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
Dei hev ringa seg um meg som vatn all dagen, dei hev i samlag kringsett meg.
18 друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
Du hev drive langt burt frå meg ven og næste, mine kjenningar er myrkret.
