Псалми 88
1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
En sang; en salme av Korahs barn; til sangmesteren; efter Mahalat leannot; en læresalme av Heman, esrahitten. Herre, min frelses Gud! Om dagen og om natten roper jeg for dig.
2 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
La min bønn komme for ditt åsyn, bøi ditt øre til mitt klagerop!
For min sjel er mett av ulykker, og mitt liv er kommet nær til dødsriket. (Sheol h7585)
4 Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
Jeg aktes like med dem som farer ned i hulen; jeg er som en mann uten kraft,
5 Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
frigitt som en av de døde, lik de ihjelslagne som ligger i graven, som du ikke mere kommer i hu, fordi de er skilt fra din hånd.
6 Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
Du har lagt mig i dypenes hule, på mørke steder, i avgrunner.
7 На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
Din vrede tynger på mig, og med alle dine bølger trenger du mig. (Sela)
8 Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
Du har drevet mine kjenninger langt bort fra mig, du har gjort mig vederstyggelig for dem; jeg er stengt inne og kommer ikke ut.
9 стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
Mitt øie er vansmektet av elendighet; jeg har påkalt dig, Herre, hver dag, jeg har utbredt mine hender til dig.
10 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
Mon du gjør undergjerninger for de døde, eller mon dødninger står op og priser dig? (Sela)
11 Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
Mon der fortelles i graven om din miskunnhet, i avgrunnen om din trofasthet?
12 Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
Mon din undergjerning blir kjent i mørket, og din rettferdighet i glemselens land?
13 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
Men jeg roper til dig, Herre, og om morgenen kommer min bønn dig i møte.
14 Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
Hvorfor, Herre, forkaster du min sjel? Hvorfor skjuler du ditt åsyn for mig?
15 Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
Elendig er jeg og døende fra ungdommen av; jeg bærer dine redsler, jeg må fortvile.
16 Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
Din vredes luer har gått over mig, dine redsler har tilintetgjort mig.
17 вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
De har omgitt mig som vann hele dagen, de har omringet mig alle sammen.
18 друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
Du har drevet venn og næste langt bort fra mig; mine kjenninger er det mørke sted.
