Псалми 88
1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
Ének. A Kóráh fiainak zsoltára. Az éneklőmesternek a Mahalath-lehannóthra. Az Ezrahita Hémán tanítása. Uram, szabadításomnak Istene! Nappal kiáltok, éjjelente előtted vagyok:
2 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
Jusson elődbe imádságom, hajtsad füled az én kiáltozásomra!
Mert betelt a lelkem nyomorúságokkal, és életem a Seolig jutott. (Sheol h7585)
4 Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
Hasonlatossá lettem a sírba szállókhoz; olyan vagyok, mint az erejevesztett ember.
5 Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
A holtak közt van az én helyem, mint a megölteknek, a kik koporsóban feküsznek, a kikről többé nem emlékezel, mert elszakasztattak a te kezedtől.
6 Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
Mély sírba vetettél be engem, sötétségbe, örvények közé.
7 На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
A te haragod reám nehezedett, és minden haboddal nyomtál engem. (Szela)
8 Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
Elszakasztottad ismerőseimet tőlem, útálattá tettél előttök engem; berekesztettem és ki nem jöhetek.
9 стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
Szemem megsenyvedett a nyomorúság miatt; kiáltalak téged Uram minden napon, hozzád terjengetem kezeimet.
10 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
Avagy a holtakkal teszel-é csodát? Felkelnek-é vajjon az árnyak, hogy dicsérjenek téged? (Szela)
11 Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
Beszélik-é a koporsóban a te kegyelmedet, hűségedet a pusztulás helyén?
12 Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
Megtudhatják-é a sötétségben a te csodáidat, és igazságodat a feledékenység földén?
13 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
De én hozzád rimánkodom, Uram, és jó reggel elédbe jut az én imádságom:
14 Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
Miért vetsz el hát Uram engem, és rejted el orczádat én tőlem?
15 Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
Nyomorult és holteleven vagyok ifjúságomtól kezdve; viselem a te rettentéseidet, roskadozom.
16 Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
Általmentek rajtam a te búsulásaid; a te szorongatásaid elemésztettek engem.
17 вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
Körülvettek engem, mint a vizek egész napon; együttesen körülöveztek engem.
18 друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
Elszakasztottál tőlem barátot és rokont; ismerőseim a – setétség.
