Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Asafa pamācība. Klausiet, mani ļaudis, manu mācību, atgrieziet savas ausis uz manas mutes valodu.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Es atdarīšu savu muti sakāmos vārdos un izrunāšu līdzības no veciem laikiem.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Ko esam dzirdējuši un zinām, un ko mūsu tēvi mums ir stāstījuši,
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
To mēs viņu bērniem neslēpsim, bet izteiksim tiem pēcnākamiem Tā Kunga teicamo slavu un Viņa stiprumu un Viņa brīnumus, ko Viņš darījis.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Jo Viņš ir iecēlis liecību iekš Jēkaba un licis bauslību iekš Israēla, ko Viņš mūsu tēviem pavēlējis, to mācīt saviem bērniem.
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
Ka tie pēcnākamie to zinātu, tie bērni, kas vēl dzims; ka tie celtos un to stāstītu arī saviem bērniem.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Un ka tie savu cerību liktu uz Dievu un neaizmirstu Dieva darbus, bet sargātu Viņa pavēles;
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Un ka tie nebūtu tādi kā viņu tēvi, atkāpēja un pārgalvīga tauta, kas savā sirdī nebija pastāvīga, un kam gars neturējās pie Dieva.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Efraīma dēli, apbruņoti strēlnieki ar stopiem, atkāpās kaušanas dienā.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Tie neturēja Dieva derību un liedzās staigāt Viņa bauslībā,
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Un aizmirsa Viņa darbus un brīnumus, ko Viņš bija parādījis.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Viņu tēvu priekšā Viņš darīja brīnumus Ēģiptes zemē, Coana laukā.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Viņš pāršķīra jūru un lika tiem cauri iet, un pacēla ūdeņus stāvu kā kopu;
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Un vadīja tos ar padebesi dienā un cauri nakti ar uguns gaišumu.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Viņš pāršķēla klintis tuksnesī un tos dzirdināja papilnam kā no dziļumiem.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Viņš arī izveda upes no akmens un lika tecēt ūdenim straumēm.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Taču tie joprojām grēkoja pret Viņu un apkaitināja to Visuaugstāko tuksnesī,
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Un kārdināja Dievu savā sirdī, barību prasīdami savai dvēselei,
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Un runāja pret Dievu un sacīja: vai Dievs gan varēs sataisīt galdu tuksnesī?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Redzi, Viņš gan klinti sitis, ka ūdens iztecējis un upes izplūdušas, vai Viņš arī maizi varēs dot, vai Viņš varēs gādāt gaļu Saviem ļaudīm?
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Kad Tas Kungs to dzirdēja, tad tas apskaitās, un uguns iedegās pret Jēkabu, un bardzība cēlās pret Israēli.
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
Tāpēc, ka tie neticēja uz Dievu, nedz cerēja uz Viņa pestīšanu.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Tad Viņš pavēlēja padebešiem augšām un atdarīja debesu durvis,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
Un lika mannai uz tiem līt, ko ēst, un deva tiem labību no debesīm.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Ikkurš no tiem ēda debesu maizi, Viņš tiem sūtīja barības papilnam.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Viņš lika celties austriņam no debesīm un atveda dienvidus vēju caur savu Spēku,
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
Un birdināja gaļu uz tiem kā putekļus un spārnainus putnus kā jūras smiltis,
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
Un lika tiem krist viņu lēģera vidū, visapkārt ap viņu dzīvokļiem.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Tad tie ēda un pārēdās; un Viņš tiem lika notikt pēc viņu kārības.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Bet pirms tie savu kārību bija pildījuši, kamēr viņu barība vēl bija viņu mutē,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
Tad Dieva dusmība pret tiem cēlās un nokāva viņu stipros un nomaitāja Israēla jaunekļus.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Par visu to tie taču vēl vairāk grēkoja un neticēja Viņa brīnumiem.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Tādēļ Tas nobeidza viņu dzīvību nīcībā un viņu gadus ātrā postā.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Kad Viņš tos kāva, tad tie vaicāja pēc Viņa un atgriezās un steigšus meklēja Dievu,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Un atminējās, Dievu esam viņiem par patvērumu, un to visaugstāko Dievu esam viņiem par Pestītāju.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Un tie Viņam smaidīja ar savu muti un Viņam meloja ar savu mēli.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Jo viņu sirds nepastāvēja pie Viņa, un tie nebija uzticīgi Viņa derībā.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Bet Viņš bija sirdsžēlīgs un piedeva noziegumu un tos nesamaitāja, bet novērsa dažkārt Savu dusmību un nepamodināja visu Savu bardzību.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Jo Viņš pieminēja, ka tie ir miesa, tā kā vējš, kas aizskrien un atpakaļ negriežas.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Cik reiz tie Viņu apkaitināja tuksnesī un Viņu tirināja tai tukšā vietā!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Jo tie kārdināja Dievu allaž no jauna un noskumdināja Israēla svēto.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Tie nepieminēja Viņa roku nedz to dienu, kad Viņš tos no tā spaidītāja izglāba,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
Kad Viņš Savas zīmes parādīja Ēģiptē un Savus brīnumus Coana klajumā,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Un pārvērta viņu upes par asinīm un viņu strautus, ka nevarēja dzert,
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Un sūtīja starp tiem kukaiņus, kas tos ēda, un vardes, kas tos samaitāja,
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Un deva viņu augļus spradžiem, un viņu darbus siseņiem,
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Un nomaitāja viņu vīnakokus caur krusu un viņu vīģes kokus ar lieliem krusas gabaliem,
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Un nokāva viņu govis ar krusu un viņu sīkos lopus ar zibeņiem,
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Un uzgāza tiem Savu karsto dusmību, bardzību un postu un bēdas, un uzlaida tiem nelaimes eņģeļus,
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Un deva vaļu Savai dusmībai un neatrāva viņu dvēseles no nāves, un nodeva viņu lopus mērim,
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Un kāva visus pirmdzimušos Ēģiptē, vīru pirmdzemdinātos Hama dzīvokļos,
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Un veda Savus ļaudis kā avis un vadīja tos tuksnesī kā ganāmu pulku,
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Un vadīja tos bez bēdām, ka tie nebijās, bet viņu ienaidniekus jūra apklāja.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Un Viņš tos veda Savās svētās robežās, uz šo kalnu, ko Viņa labā roka uzņēmusi.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Un izdzina viņu priekšā pagānus, un tos izdalīja par mantības daļu un Israēla ciltīm lika dzīvot viņu mājās.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Taču tie kārdināja un apkaitināja to visuaugstāko Dievu un neturēja Viņa liecības,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Un atkāpās un atmeta ticību, tā kā viņu tēvi; tie atmuka kā viltīgs stops,
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Un Viņu apkaitināja ar saviem elku kalniem un to tirināja ar savām bildēm.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Dievs dzirdēja un apskaitās, un Israēls Tam ļoti rieba.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Un Dievs atstāja to dzīvokli iekš Šīlo, to telti, ko Viņš bija ņēmis par mājas vietu cilvēku starpā.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Un deva viņu spēku cietumā un viņu godību pretinieka rokā;
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Un nodeva Savus ļaudis zobenam un apskaitās pret Savu tautu.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Uguns aprija viņu jaunekļus, un viņu jaunavām nedziedāja kāzu dziesmas.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Viņu priesteri krita caur zobenu, un viņu atraitnes neraudāja.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Tad Tas Kungs uzmodās kā viens, kas gulējis, tā kā varonis kliedz, kas vīnu dzēris,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Un sita Savus pretiniekus no aizmugures, un lika tos kaunā uz mūžīgiem laikiem,
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Un atmeta Jāzepa dzīvokli, un neizvēlēja Efraīma cilti,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Bet izvēlēja Jūda cilti, Ciānas kalnu, ko Viņš mīlēja;
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
Un uztaisīja Savu svēto vietu kā debes'augstumu, stipru, kā pasauli, ko uz mūžīgiem laikiem radījis.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Un Viņš izredzēja Dāvidu, Savu kalpu, un ņēma to no avju laidariem,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
No zīdītāju avīm Viņš tam lika nākt, ganīt Jēkabu, Savu tautu un Israēli, Savu mantību.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Un viņš tos ganīja ar skaidru sirdi, un tos valdīja ar prātīgu roku.
