Приповісті 1
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
Salamana, Dāvida dēla, Israēla ķēniņa, sakāmie vārdi,
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
Atzīt gudrību un mācību, un saprast prātīgu valodu,
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
Pieņemties apdomībā, taisnībā, tiesā un skaidrībā,
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
Ka tiem vēl nejēgām tiek samaņa, jauniem atzīšana un apdomīgs prāts.
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
Kas gudrs, klausīs un pieaugs mācībā, un kas prātīgs, ņemsies labus padomus,
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
Ka izprot sakāmus vārdus un mīklas, gudro valodas un viņu dziļos vārdus.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
Tā Kunga bijāšana ir atzīšanas iesākums; gudrību un mācību ģeķi nicina.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
Klausi, mans bērns, sava tēva pārmācībai un nepamet savas mātes mācību;
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
Jo tas ir jauks krāšņums tavai galvai un zelta rota tavam kaklam.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
Mans bērns, kad grēcinieki tevi vilina, tad neklausi!
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
Kad tie saka: „Nāc mums līdz, glūnēsim uz asinīm, glūnēsim uz nenoziedzīgo par nepatiesu!
Kā elle norīsim viņus dzīvus, un sirds skaidrus kā tādus, kas bedrē grimst. (Sheol h7585)
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
Mēs atradīsim visādas dārgas mantas, pildīsim savus namus ar laupījumu.
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
Tava daļa tev būs mūsu starpā, viens pats maks būs mums visiem.“
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
Mans bērns, nestaigā vienā ceļā ar tiem; sargi savu kāju no viņu pēdām;
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
Jo viņu kājas skrien uz ļaunu un steidzās asinis izliet.
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
Bet lai arī tīklu izplāta visiem putniem priekš acīm; tas ir par velti!
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
Tā arī viņi glūn uz savām pašu asinīm un glūn uz savu pašu dzīvību.
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
Tā iet visiem, kas plēš netaisnu mantu; kam šī ir, tam tā paņem dzīvību.
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
Dieva gudrība skaņi sauc uz lielceļiem, uz ielām tā paceļ savu balsi;
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
Tā izsaucās, kur ļaužu vislielais troksnis; kur ieiet pilsētas vārtos, tā runā savu valodu:
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
Cik ilgi, nejēgas, jūs mīlēsiet nejēdzību, un smējējiem gribēsies apsmiet, un ģeķi ienīdēs atzīšanu?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
Griežaties pie manas mācības! Redzi, es jums došu savu garu un jums darīšu zināmus savus vārdus.
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
Tādēļ nu, ka es aicināju, un jūs liedzaties, ka savu roku izstiepju, un nav, kas uzklausa,
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
Un jūs visu manu padomu atmetiet un manas pārmācības negribiet;
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
Tādēļ arī es smiešos par jūsu postu, es smiešos, kad jums izbailes uzies,
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
Kad pār jums izbailes nāks kā auka, un posts jums uzbruks kā vētra, kad briesmas un bailes jums uzies.
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
Tad tie mani sauks, bet es neatbildēšu, tie mani meklēs agri, bet mani neatradīs,
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
Tādēļ ka tie atzīšanu ienīdējuši un Tā Kunga bijāšanu nav pieņēmuši.
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
Tiem negribējās mana padoma, tie ir nicinājuši visu manu pārmācīšanu;
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
Tādēļ tie ēdīs no sava ceļa augļiem, un būs paēduši no saviem padomiem.
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
Jo nesaprašu nomaldīšanās tos nokauj, un ģeķu pārdrošība tos nomaitā.
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
Bet kas mani klausa, tas dzīvos droši, un savā mierā tas ļauna nebīsies.
