Псалми 109
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
Til Sangmesteren. Af David. En Salme. Du min Lovsangs Gud, vær ej tavs!
2 бо мої вороги́ порозкрива́ли на мене уста́ нечести́ві та пе́льки лукаві, язиком неправди́вим говорять зо мною!
Thi en gudløs, svigefuld Mund har de aabnet imod mig, taler mig til med Løgntunge,
3 І вони оточили мене словами нена́висти, і без причини на мене воюють,
med hadske Ord omringer de mig og strider imod mig uden Grund;
4 обмовля́ють мене за любов мою, а я — молюся за них,
til Løn for min Kærlighed er de mig fjendske, skønt jeg er idel Bøn;
5 вони віддають мені злом за добро, і не́навистю — за любов мою!
de gør mig ondt for godt, gengælder min Kærlighed med Had.
6 Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана́ нехай стане!
Straf ham for hans Gudløshed, lad en Anklager staa ved hans højre,
7 Як буде суди́тись — нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!
lad ham gaa dømt fra Retten, hans Bøn blive regnet for Synd;
8 Нехай дні його будуть коро́ткі, хай інший маєток його забере́!
hans Livsdage blive kun faa, hans Embede tage en anden;
9 Бодай діти його стали си́ротами, а жінка його — удовою!
hans Børn blive faderløse, hans Hustru vorde Enke;
10 І хай діти його все мандру́ють та же́брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!
hans Børn flakke om og tigge, drives bort fra et øde Hjem;
11 Бодай їм тене́та розставив лихва́р на все, що його, і нехай розграбу́ють чужі його працю!
Aagerkarlen rage efter alt, hvad han har, og fremmede rane hans Gods;
12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його си́ротам милости!
ingen være langmodig imod ham, ingen ynke hans faderløse;
13 Щоб на зни́щення стали наща́дки його, бодай було скре́слене в другому роді ім'я́ їхнє!
hans Afkom gaa til Grunde, hans Navn slettes ud i næste Slægt;
14 Беззаконня батькі́в його хай пам'ята́ється в Господа, і хай не стирається гріх його матері!
lad hans Fædres Skyld ihukommes hos HERREN, lad ikke hans Moders Synd slettes ud,
15 Нехай будуть вони перед Господом за́вжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам'ять, —
altid være de HERREN for Øje; hans Minde vorde udryddet af Jorden,
16 во́рог бо не пам'ятав милосердя чини́ти, і напастува́в був люди́ну убогу та бідну, та серцем засму́чену, щоб убивати її!
fordi det ej faldt ham ind at vise sig god, men han forfulgte den arme og fattige og den, hvis Hjerte var knust til Døde;
17 Полюбив він прокля́ття, бодай же на нього воно надійшло! — і не хотів благослове́ння, — щоб воно віддалилось від нього!
han elsked Forbandelse, saa lad den naa ham; Velsignelse ynded han ikke, den blive ham fjern!
18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, прося́кло воно, як вода, в його ну́тро, та в кості його, мов олива!
Han tage Forbandelse paa som en Klædning, den komme som Vand i hans Bug, som Olie ind i hans Ben;
19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягне́ться, і за пояс, що за́вжди він ним підпере́жеться!
den blive en Dragt, han tager paa, et Bælte, han altid bærer!
20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовля́є, на душу мою нагово́рює зло!
Det være mine Modstanderes Løn fra HERREN, dem, der taler ondt mod min Sjæl.
21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Йме́ння Свого́, що добре Твоє милосердя, — мене порятуй,
Men du, o HERRE, min Herre, gør med mig efter din Godhed og Naade, frels mig for dit Navns Skyld!
22 бо я вбогий та бідний, і зра́нене серце моє в моїм ну́трі!
Thi jeg er arm og fattig, mit Hjerte vaander sig i mig;
23 Я ходжу́, мов та тінь, коли хи́литься день, немов сарана́ — я відки́нений!
som Skyggen, der hælder, svinder jeg bort, som Græshopper rystes jeg ud;
24 Коліна мої знеси́лилися з по́сту, і ви́худло тіло моє з недостачі оливи,
af Faste vakler mine Knæ, mit Kød skrumper ind uden Salve;
25 і я став для них за посміхо́вище, коли бачать мене, — головою своєю хитають.
til Spot for dem er jeg blevet, de ryster paa Hovedet, naar de ser mig.
26 Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!
Hjælp mig, HERRE min Gud, frels mig efter din Miskundhed,
27 І нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчини́в!
saa de sander, det var din Haand, dig, HERRE, som gjorde det!
28 Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови́! Вони повстають, та нехай засоро́млені бу́дуть, а раб Твій раді́тиме!
Lad dem forbande, du vil velsigne, mine Uvenner vorde til Skamme, din Tjener glæde sig;
29 Хай зодя́гнуться га́ньбою ті, хто мене обмовля́є, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!
lad mine Fjender klædes i Skændsel, iføres Skam som en Kappe!
30 Я уста́ми своїми хвали́тиму голосно Господа, і між багатьма́ Його сла́вити буду,
Med min Mund vil jeg højlig takke HERREN, prise ham midt i Mængden;
31 бо стоїть на правиці убогого Він для спасі́ння від тих, хто осуджує душу його!
thi han staar ved den fattiges højre at fri ham fra dem, der dømmer hans Sjæl.
