Приповісті 5
1 Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,
[Fili mi, attende ad sapientiam meam, et prudentiæ meæ inclina aurem tuam:
2 щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!
ut custodias cogitationes, et disciplinam labia tua conservent. Ne attendas fallaciæ mulieris;
3 Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,
favus enim distillans labia meretricis, et nitidius oleo guttur ejus:
4 та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —
novissima autem illius amara quasi absinthium, et acuta quasi gladius biceps.
Pedes ejus descendunt in mortem, et ad inferos gressus illius penetrant. (Sheol h7585)
6 Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.
Per semitam vitæ non ambulant; vagi sunt gressus ejus et investigabiles.
7 Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:
Nunc ergo fili mi, audi me, et ne recedas a verbis oris mei.
8 віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,
Longe fac ab ea viam tuam, et ne appropinques foribus domus ejus.
9 щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,
Ne des alienis honorem tuum, et annos tuos crudeli:
10 щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!
ne forte implentur extranei viribus tuis, et labores tui sint in domo aliena,
11 І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,
et gemas in novissimis, quando consumpseris carnes tuas et corpus tuum, et dicas:
12 і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!
Cur detestatus sum disciplinam, et increpationibus non acquievit cor meum,
13 І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.
nec audivi vocem docentium me, et magistris non inclinavi aurem meam?
14 Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“
pene fui in omni malo, in medio ecclesiæ et synagogæ.
15 Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:
Bibe aquam de cisterna tua, et fluenta putei tui;
16 чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —
deriventur fontes tui foras, et in plateis aquas tuas divide.
17 Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!
Habeto eas solus, nec sint alieni participes tui.
18 Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —
Sit vena tua benedicta, et lætare cum muliere adolescentiæ tuæ.
19 вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!
Cerva carissima, et gratissimus hinnulus: ubera ejus inebrient te in omni tempore; in amore ejus delectare jugiter.
20 І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?
Quare seduceris, fili mi, ab aliena, et foveris in sinu alterius?
21 Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:
Respicit Dominus vias hominis, et omnes gressus ejus considerat.
22 власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,
Iniquitates suas capiunt impium, et funibus peccatorum suorum constringitur.
23 помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!
Ipse morietur, quia non habuit disciplinam, et in multitudine stultitiæ suæ decipietur.]
