Приповісті 31
1 Слова Лемуїла, царя Масси́, що ними навчала його його мати:
| هَذِهِ أَقْوَالُ لَمُوئِيلَ مَلِكِ مَسَّا الَّتِي تَلَقَّنَهَا عَنْ أُمِّهِ: | ١ |
2 „Що, сину мій, і що, сину утро́би моєї, і що, сину обі́тниць моїх?
| مَاذَا يَا ابْنِي يَا ابْنَ أَحْشَائِي، يَا ابْنَ نُذُورِي؟ | ٢ |
3 Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнува́льниць царів!
| لَا تُنْفِقْ قُوَّتَكَ عَلَى النِّسَاءِ، وَلا تَسْتَسْلِمْ لِمَنْ يُهْلِكْنَ الْمُلُوكَ. | ٣ |
4 Не царя́м, Лемуїле, вино, не царям, і на́пій той п'янки́й не князя́м,
| لَيْسَ لِلْمُلُوكِ يَا لَمُوئِيلُ، لَيْسَ لِلْمُلُوكِ أَنْ يُدْمِنُوا الْخَمْرَ، وَلا لِلْعُظَمَاءِ أَنْ يَجْرَعُوا الْمُسْكِرَ. | ٤ |
5 щоб не впився він та не забув про Зако́на, і щоб не змінив для всіх гно́блених пра́ва!
| لِئَلّا يَسْكَرُوا فَيَنْسَوْا الشَّرِيعَةَ، وَيَجُورُوا عَلَى حُقُوقِ الْبَائِسِينَ. | ٥ |
6 Дайте напо́ю п'янко́го тому, хто гине, а вина — гіркоду́хим:
| أَعْطُوا الْمُسْكِرَ لِلْهَالِكِ، وَالْخَمْرَ لِذَوِي النُّفُوسِ التَّعِسَةِ، | ٦ |
7 він вип'є й забуде за бідність свою, і му́ки своєї вже не пам'ята́тиме!
| فَيَثْمَلُوا وَيَنْسَوْا فَقْرَهُمْ، وَلا يَذْكُرُوا بُؤْسَهُمْ بَعْدُ. | ٧ |
8 Відкривай свої уста немо́ві, для суда́ всім нещасним.
| افْتَحْ فَمَكَ مُدَافِعاً عَنِ الأَخْرَسِ، وَفِي دَعْوَى كُلِّ مَنْبُوذٍ. | ٨ |
9 Відкрива́й свої уста, й суди справедливо, і правосу́ддя зроби для убогого та для нужде́нного.
| افْتَحْ فَمَكَ قَاضِياً بِالْعَدْلِ، وَدَافِعْ عَنْ حُقُوقِ الْفُقَرَاءِ وَالْمُحْتَاجِينَ. | ٩ |
10 Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел:
| مَنْ يَعْثُرُ عَلَى الْمَرْأَةِ الْفَاضِلَةِ؟ إِنَّ قِيمَتَهَا تَفُوقُ اللَّآلِئَ. | ١٠ |
11 довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку!
| بِها يَثِقُ قَلْبُ زَوْجِهَا فَلا يَحْتَاجُ إِلَى مَا هُوَ نَفِيسٌ. | ١١ |
12 Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя.
| تُسْبِغُ عَلَيْهِ الْخَيْرَ دُونَ الشَّرِّ كُلَّ أَيَّامِ حَيَاتِهَا. | ١٢ |
13 Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками.
| تَلْتَمِسُ صُوفاً وَكَتَّاناً وَتَشْتَغِلُ بِيَدَيْنِ رَاضِيَتَيْنِ، | ١٣ |
14 Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій.
| فَتَكُونُ كَسُفُنِ التَّاجِرِ الَّتِي تَجْلِبُ طَعَامَهَا مِنْ بِلادٍ نَائِيَةٍ. | ١٤ |
15 І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм.
| تَنْهَضُ وَاللَّيْلُ مَا بَرِحَ مُخَيِّماً، لِتُعِدَّ طَعَاماً لأَهْلِ بَيْتِهَا، وَتُدَبِّرَ أَعْمَالَ جَوَارِيهَا | ١٥ |
16 Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка.
| تَتَفَحَّصُ حَقْلاً وَتَشْتَرِيهِ، وَمِنْ مَكْسَبِ يَدَيْهَا تَغْرِسُ كَرْماً | ١٦ |
17 Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої.
| تُنَطِّقُ حَقَوَيْهَا بِالْقُوَّةِ وَتُشَدِّدُ ذِرَاعَيْهَا. | ١٧ |
18 Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі.
| وَتُدْرِكُ أَنَّ تِجَارَتَهَا رَابِحَةٌ، وَلا يَنْطَفِئُ سِرَاجُهَا فِي اللَّيْلِ. | ١٨ |
19 Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають.
| تَقْبِضُ بِيَدَيْهَا عَلَى الْمِغْزَلِ وَتُمْسِكُ كَفَّاهَا بِالْفَلَكَةِ. | ١٩ |
20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
| تَبْسُطُ كَفَّيْهَا لِلْفَقِيرِ وَتَمُدُّ يَدَيْهَا لإِغَاثَةِ الْبَائِسِ. | ٢٠ |
21 Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім.
| لَا تَخْشَى عَلَى أَهْلِ بَيْتِهَا مِنَ الثَّلْجِ، لأَنَّ جَمِيعَهُمْ يَرْتَدُونَ الْحُلَلَ الْقِرْمِزِيَّةَ. | ٢١ |
22 Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її.
| تَصْنَعُ لِنَفْسِهَا أَغْطِيَةً مُوَشَّاةً، وَثِيَابُهَا مُحَاكَةٌ مِنْ كَتَّانٍ وَأُرْجُوَانٍ. | ٢٢ |
23 Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю.
| زَوْجُهَا مَعْرُوفٌ فِي مَجَالِسِ بَوَّابَاتِ الْمَدِينَةِ، حَيْثُ يَجْلِسُ بَيْنَ وُجَهَاءِ الْبِلادِ. | ٢٣ |
24 Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.
| تَصْنَعُ أَقْمِصَةً كَتَّانِيَّةً وَتَبِيعُهَا، وَتُزَوِّدُ التَّاجِرَ الْكَنْعَانِيَّ بِمَنَاطِقَ. | ٢٤ |
25 Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.
| كِسَاؤُهَا الْعِزَّةُ وَالشَّرَفُ، وَتَبْتَهِجُ بِالأَيَّامِ الْمُقْبِلَةِ. | ٢٥ |
26 Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.
| يَنْطِقُ فَمُهَا بِالْحِكْمَةِ، وَفِي لِسَانِهَا سُنَّةُ الْمَعْرُوفِ. | ٢٦ |
27 Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.
| تَرْعَى بِعِنَايَةٍ شُؤُونَ أَهْلِ بَيْتِهَا، وَلا تَأْكُلُ خُبْزَ الْكَسَلِ. | ٢٧ |
28 Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:
| يَقُومُ أَبْنَاؤُهَا وَيَغْبِطُونَهَا، وَيُطْرِيهَا زَوْجُهَا أَيْضاً قَائِلاً: | ٢٨ |
29 „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“
| «نِسَاءٌ كَثِيرَاتٌ قُمْنَ بِأَعْمَالٍ جَلِيلَةٍ، وَلَكِنَّكِ تَفَوَّقْتِ عَلَيْهِنَّ جَمِيعاً». | ٢٩ |
30 Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!
| الْحُسْنُ غِشٌّ وَالْجَمَالُ بَاطِلٌ، أَمَّا الْمَرْأَةُ الْمُتَّقِيَّةُ الرَّبَّ فَهِيَ الَّتِي تُمْدَحُ. | ٣٠ |
31 Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“
| أَعْطُوهَا مِنْ ثَمَرِ يَدَيْهَا، وَلْتَكُنْ أَعْمَالُهَا مَصْدَرَ الثَّنَاءِ عَلَيْهَا. | ٣١ |
