Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Et respondens Iob, ait:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Vere scio quod ita sit, et quod non iustificetur homo compositus Deo.
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Si voluerit contendere cum eo, non poterit ei respondere unum pro mille.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Sapiens corde est, et fortis robore: quis restitit ei, et pacem habuit?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Qui transtulit montes, et nescierunt hi quos subvertit in furore suo.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Qui commovet terram de loco suo, et columnæ eius concutiuntur.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Qui præcipit Soli, et non oritur: et stellas claudit quasi sub signaculo:
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Qui extendit cælos solus, et graditur super fluctus maris.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Qui facit Arcturum, et Oriona, et Hyadas, et interiora austri.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Qui facit magna, et incomprehensibilia, et mirabilia, quorum non est numerus.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Si venerit ad me, non videbo eum: si abierit, non intelligam.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Si repente interroget, quis respondebit ei? vel quis dicere potest: Cur ita facis?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Deus, cuius iræ nemo resistere potest, et sub quo curvantur qui portant orbem.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Quantus ergo sum ego, ut respondeam ei, et loquar verbis meis cum eo?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Qui etiam si habuero quippiam iustum, non respondebo, sed meum iudicem deprecabor.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Et cum invocantem exaudierit me, non credo quod audierit vocem meam.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
In turbine enim conteret me, et multiplicabit vulnera mea etiam sine causa.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Non concedit requiescere spiritum meum, et implet me amaritudinibus.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Si fortitudo quæritur, robustissimus est: si æquitas iudicii, nemo audet pro me testimonium dicere.
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Si iustificare me voluero, os meum condemnabit me: si innocentem ostendero, pravum me comprobabit.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Etiam si simplex fuero, hoc ipsum ignorabit anima mea, et tædebit me vitæ meæ.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Unum est quod locutus sum, et innocentem et impium ipse consumit.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Si flagellat, occidat semel, et non de pœnis innocentum rideat.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Terra data est in manus impii, vultum iudicum eius operit: quod si non ille est, quis ergo est?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Dies mei velociores fuerunt cursore: fugerunt, et non viderunt bonum.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Pertransierunt quasi naves poma portantes, sicut aquila volans ad escam.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Cum dixero: Nequaquam ita loquar: commuto faciem meam, et dolore torqueor.
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
Verebar omnia opera mea, sciens quod non parceres delinquenti.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Si autem et sic impius sum, quare frustra laboravi?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Si lotus fuero quasi aquis nivis, et fulserit velut mundissimæ manus meæ:
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Tamen sordibus intinges me, et abominabuntur me vestimenta mea.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Neque enim viro qui similis mei est, respondebo: nec qui mecum in iudicio ex æquo possit audiri.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Non est qui utrumque valeat arguere, et ponere manum suam in ambobus.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Auferat a me virgam suam, et pavor eius non me terreat.
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Loquar, et non timebo eum: neque enim possum metuens respondere.
