Йов 8
1 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
Respondens autem Baldad Suhites, dixit:
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
Usquequo loqueris talia, et spiritus multiplex sermones oris tui?
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
Numquid Deus supplantat iudicium? aut Omnipotens subvertit quod iustum est?
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
Etiam si filii tui peccaverunt ei, et dimisit eos in manu iniquitatis suæ:
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
Tu tamen si diluculo consurrexeris ad Deum, et Omnipotentem fueris deprecatus:
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
Si mundus et rectus incesseris, statim evigilabit ad te, et pacatum reddet habitaculum iustitiæ tuæ:
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
In tantum, ut si priora tua fuerint parva, et novissima tua multiplicentur nimis.
8 Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
Interroga enim generationem pristinam, et diligenter investiga patrum memoriam:
9 бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
(Hesterni quippe sumus, et ignoramus quoniam sicut umbra dies nostri sunt super terram.)
10 отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
Et ipsi docebunt te: loquentur tibi, et de corde suo proferent eloquia.
11 Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
Numquid vivere potest scirpus absque humore? aut crescere carectum sine aqua?
12 Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
Cum adhuc sit in flore, nec carpatur manu, ante omnes herbas arescit:
13 отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
Sic viæ omnium, qui obliviscuntur Deum, et spes hypocritæ peribit:
14 бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
Non ei placebit vecordia sua, et sicut tela aranearum fiducia eius.
15 На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
Innitetur super domum suam, et non stabit: fulciet eam, et non consurget:
16 Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
Humectus videtur antequam veniat Sol, et in ortu suo germen eius egredietur.
17 на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
Super acervum petrarum radices eius densabuntur, et inter lapides commorabitur.
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
Si absorbuerit eum de loco suo, negabit eum, et dicet: Non novi te.
19 Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
Hæc est enim lætitia viæ eius, ut rursum de terra alii germinentur.
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
Deus non proiiciet simplicem, nec porriget manum malignis:
21 аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
Donec impleatur risu os tuum, et labia tua iubilo.
22 Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
Qui oderunt te, induentur confusione: et tabernaculum impiorum non subsistet.
