Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Job prit la parole et dit:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Je sais bien qu’il en est ainsi; Comment l’homme serait-il juste devant Dieu?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
S’il voulait contester avec lui, Sur mille choses il ne pourrait répondre à une seule.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
A lui la sagesse et la toute-puissance: Qui lui résisterait impunément?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Il transporte soudain les montagnes, Il les renverse dans sa colère.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Il secoue la terre sur sa base, Et ses colonnes sont ébranlées.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Il commande au soleil, et le soleil ne paraît pas; Il met un sceau sur les étoiles.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Seul, il étend les cieux, Il marche sur les hauteurs de la mer.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Il a créé la Grande Ourse, l’Orion et les Pléiades, Et les étoiles des régions australes.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Il fait des choses grandes et insondables, Des merveilles sans nombre.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Voici, il passe près de moi, et je ne le vois pas, Il s’en va, et je ne l’aperçois pas.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
S’il enlève, qui s’y opposera? Qui lui dira: Que fais-tu?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Dieu ne retire point sa colère; Sous lui s’inclinent les appuis de l’orgueil.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Et moi, comment lui répondre? Quelles paroles choisir?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Quand je serais juste, je ne répondrais pas; Je ne puis qu’implorer mon juge.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Et quand il m’exaucerait, si je l’invoque, Je ne croirais pas qu’il eût écouté ma voix,
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Lui qui m’assaille comme par une tempête, Qui multiplie sans raison mes blessures,
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Qui ne me laisse pas respirer, Qui me rassasie d’amertume.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Recourir à la force? Il est tout-puissant. A la justice? Qui me fera comparaître?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Suis-je juste, ma bouche me condamnera; Suis-je innocent, il me déclarera coupable.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Innocent! Je le suis; mais je ne tiens pas à la vie, Je méprise mon existence.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Qu’importe après tout? Car, j’ose le dire, Il détruit l’innocent comme le coupable.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Si du moins le fléau donnait soudain la mort!… Mais il se rit des épreuves de l’innocent.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
La terre est livrée aux mains de l’impie; Il voile la face des juges. Si ce n’est pas lui, qui est-ce donc?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Mes jours sont plus rapides qu’un courrier; Ils fuient sans avoir vu le bonheur;
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Ils passent comme les navires de jonc, Comme l’aigle qui fond sur sa proie.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Si je dis: Je veux oublier mes souffrances, Laisser ma tristesse, reprendre courage,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
Je suis effrayé de toutes mes douleurs. Je sais que tu ne me tiendras pas pour innocent.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Je serai jugé coupable; Pourquoi me fatiguer en vain?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Quand je me laverais dans la neige, Quand je purifierais mes mains avec du savon,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Tu me plongerais dans la fange, Et mes vêtements m’auraient en horreur.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Il n’est pas un homme comme moi, pour que je lui réponde, Pour que nous allions ensemble en justice.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Il n’y a pas entre nous d’arbitre, Qui pose sa main sur nous deux.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Qu’il retire sa verge de dessus moi, Que ses terreurs ne me troublent plus;
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Alors je parlerai et je ne le craindrai pas. Autrement, je ne suis point à moi-même.
