Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
“Isn’t a man forced to labour on earth? Aren’t his days like the days of a hired hand?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a servant who earnestly desires the shadow, as a hireling who looks for his wages,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
so I am made to possess months of misery, wearisome nights are appointed to me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
When I lie down, I say, ‘When will I arise, and the night be gone?’ I toss and turn until the dawning of the day.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with worms and clods of dust. My skin closes up, and breaks out afresh.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days are swifter than a weaver’s shuttle, and are spent without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Oh remember that my life is a breath. My eye will no more see good.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him who sees me will see me no more. Your eyes will be on me, but I will not be.
As the cloud is consumed and vanishes away, so he who goes down to Sheol will come up no more. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
He will return no more to his house, neither will his place know him any more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
“Therefore I will not keep silent. I will speak in the anguish of my spirit. I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a sea monster, that you put a guard over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
When I say, ‘My bed will comfort me. My couch will ease my complaint,’
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
then you scare me with dreams and terrify me through visions,
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
so that my soul chooses strangling, death rather than my bones.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I loathe my life. I don’t want to live forever. Leave me alone, for my days are but a breath.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is man, that you should magnify him, that you should set your mind on him,
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
that you should visit him every morning, and test him every moment?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long will you not look away from me, nor leave me alone until I swallow down my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
If I have sinned, what do I do to you, you watcher of men? Why have you set me as a mark for you, so that I am a burden to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Why do you not pardon my disobedience, and take away my iniquity? For now will I lie down in the dust. You will seek me diligently, but I will not be.”
