Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Entonces Job respondió:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
¡Oh, si se pesara mi angustia, y se pusiera igualmente en balanza juntamente con mi ruina!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
¡Pesarían ahora más que la arena del mar! Por eso mis palabras fueron precipitadas,
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
porque en mí están clavadas las flechas de ʼEL-Shadday. Mi espíritu sorbe su veneno, y terrores de ʼElohim me combaten.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
¿Rebuzca el asno montés junto a la hierba? ¿Muge el buey junto a su pasto?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
¿Se comerá lo insípido sin sal? ¿Hay sabor en la clara del huevo?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Las cosas que mi alma rehusaba tocar son ahora mi alimento nauseabundo.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
¡Quién me diera obtener mi petición, y que ʼElohim me otorgue lo que tanto anhelo!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
¡Que ʼElohim se digne aplastarme, que suelte su mano y acabe conmigo!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Eso sería mi consuelo, y aun en medio de mi dolor que no da tregua, saltaría de gozo, porque no negué las Palabras del Santo.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
¿Cuál es mi fuerza para seguir esperando? ¿Cuál es mi propósito para que tenga aún paciencia?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
¿Es mi fortaleza como la de las piedras, o mi cuerpo es de bronce?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
¿Puedo sostenerme sobre nada? ¿No fue todo auxilio alejado de mí?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Para el hombre desconsolado debe haber bondad de su amigo, a fin de que no abandone el temor a ʼEL-Shadday.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Mis hermanos me traicionaron como un torrente. Pasan como corrientes impetuosas
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
que van turbias a causa del deshielo, y la nieve que se deshace en ellas.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
En el tiempo del calor se desvanecen. Al calentarse desaparecen, se extinguen de su lugar.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Se apartan de la senda de su rumbo, van menguando y se pierden.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Las caravanas de Temán fijan su mirada en ellas, los viajeros de Sabá tienen su esperanza en ellas,
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
pero son avergonzados en su esperanza, pues llegan hasta ellas y quedan defraudados.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
En verdad ustedes son ahora como ellos. Ven un terror y temen.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
¿Yo les dije: Tráiganme algo? ¿O: Paguen de su hacienda por mí?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
¿O: Líbrenme de la mano del enemigo? ¿O: Rescátenme del poder del opresor?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Instrúyeme y me callaré. Hazme entender en qué erré.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
¡Cuán dolorosas son las palabras honestas! ¿Pero qué prueba su reprensión?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
¿Piensan ustedes censurar palabras y los dichos de un desesperado que son como el viento?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Ustedes aun echan suertes sobre los huérfanos y regatean con su amigo.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Ahora pues, dígnense mirarme y opinen si miento delante de ustedes.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Les ruego que desistan. Que no haya iniquidad. Sí, que mi justicia aún permanezca.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
¿Hay iniquidad en mi lengua? ¿Mi paladar no distingue lo destructivo?
