Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Uczyniłem przymierze z oczyma swemi, abym nie pomyślał o pannie.
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Bo cóż za dział od Boga z góry? a co za dziedzictwo Wszechmocnego z wysokości?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Azaż nie nagotowane zginienie złośnikom, a sroga pomsta czyniącym nieprawość?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Azaż on nie widzi dróg moich, a wszystkich kroków moich nie liczy?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
Jeźlim chodził w kłamstwie, a spieszyła się na zdradę noga moja:
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Niech mię zważy na wadze sprawiedliwej, a niech Bóg pozna szczerość moję.
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Jeźliż ustąpiła noga moja z drogi, a za oczyma memi szłoli serce moje, i do rąk moich jeźliż przylgnęła jaka zmaza:
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Tedy niechże ja sieję, a inszy niech pożywa, a moje latorośle niech będą wykorzenione.
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Jeźli zwiedzione jest serce moje do niewiasty, i jeźlim czyhał u drzwi przyjaciela mego:
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Niechajże mele innemu żona moja, a niechaj się nad nią inni schylają.
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
Boć to jest sprosny występek, a nieprawość osądzenia godna,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Gdyż ten ogień aż do zatracenia pożera, a dochody moje wszystkie wykorzenić może.
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
Jeźlim stronił od sądu z sługą moim, albo z służebnicą moją, gdy ze mną sprzeczkę mieli,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
(Bo cóżbym czynił, gdyby powstał Bóg? albo gdyby pytał, cobym mu odpowiedział?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Izaż nie ten, który mię w żywocie uczynił, nie uczynił też i onego? a nie onże nas sam w żywocie wykształtował?)
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Jeźliżem odmówił ubogim, czego chcieli, a oczy wdowy jeźliżem zasmucił;
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Jeźliżem jadł sztuczkę swoję sam, a nie jadała i sierota z niej;
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
(Albowiem sierota z młodości mojej rosła ze mną, jako u ojca; a jakom wyszedł z żywota matki mojej, byłem wdowie za wodza.)
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Jeźliżem widział kogo ginącego dla tego, że szaty nie miał, a nie dałem żebrakowi odzienia;
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Jeźliże mi nie błogosławiły biodra jego, że się wełną owiec moich zagrzał;
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
Jeźliżem podniósł przeciwko sierocie rękę swoję, gdym widział w bramie pomoc moję:
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Tedy niech odpadnie łopatka moja od plec swych, a ramię moje z stawu swego niech wytracone będzie.
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Albowiem lękałem się skruszenia od Boga, a przed jego zacnością nie mógłbym się ostać.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
Jeźlim pokładał w złocie nadzieję moję, a do bryły złota mawiałem: Tyś ufanie moje;
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Jeźlim się weselił z wielu bogactw moich, a iż wiele nabyła ręka moja;
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Jeźlim patrzał na światłość słońca, gdy świeciło, a na miesiąc, gdy wspaniało chodził;
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
I dało się uwieść potajemnie serce moje, a całowały rękę moję usta moje:
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
I toćby była nieprawość osądzenia godna; bobym się tem zaprzał Boga z wysokości.
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Jeźliżem się weselił z upadku nienawidzącego mię, a jeźlim się cieszył, gdy mu się źle powodziło.
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
(I owszem nie dałem zgrzeszyć ustom moim, abym miał żądać przeklęstwa duszy jego.)
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Azaż nie mawiali domownicy moi: Oby nam kto dał mięsa tego, nie możemy się i najeść?
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Bo gość nie nocował na dworze, a drzwi moje otwierałem podróżnemu.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
Jeźlim zakrywał, jako ludzie zwykli, przestępstwa moje, i chowałem w skrytości mojej nieprawość moję;
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
I choćbym był mógł potłumić zgraję wielką, jednak i najpodlejszy z domu ustraszył mię; przetożem milczał, i nie wychodziłem ze drzwi.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Obym miał kogo, coby mię wysłuchał; ale oto ten jest znak mój, że Wszechmogący sam odpowie za mię, i księga, którą napisał przeciwnik mój.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Czylibym jej na ramieniu swojem nie nosił? a nie przywiązałbym jej sobie miasto korony?
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Liczbę kroków moich oznajmiłbym mu; jako do książęcia przystąpiłbym do niego.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Jeźliż przeciw mnie ziemia moja wołała, a jeźliże z nią społem zagony jej płakały;
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
Jeźliżem pożytków jej używał bez pieniędzy, i jeźlim do wzdychania przywodził dzierżawców jej:
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
Miasto pszenicy niech wznijdzie oset, a miasto jęczmienia kąkol. Tu się skończyły słowa Ijobowe.
