Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Après cela, Job ouvrit la bouche et maudit le jour de sa naissance.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Il prit la parole et dit:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Périsse le jour où je suis né, Et la nuit qui dit: Un enfant mâle est conçu!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Ce jour! Qu’il se change en ténèbres, Que Dieu n’en ait point souci dans le ciel, Et que la lumière ne rayonne plus sur lui!
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Que l’obscurité et l’ombre de la mort s’en emparent, Que des nuées établissent leur demeure au-dessus de lui, Et que de noirs phénomènes l’épouvantent!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Cette nuit! Que les ténèbres en fassent leur proie, Qu’elle disparaisse de l’année, Qu’elle ne soit plus comptée parmi les mois!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Que cette nuit devienne stérile, Que l’allégresse en soit bannie!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Qu’elle soit maudite par ceux qui maudissent les jours, Par ceux qui savent exciter le léviathan!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Que les étoiles de son crépuscule s’obscurcissent, Qu’elle attende en vain la lumière, Et qu’elle ne voie point les paupières de l’aurore!
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Car elle n’a pas fermé le sein qui me conçut, Ni dérobé la souffrance à mes regards.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Pourquoi ne suis-je pas mort dans le ventre de ma mère? Pourquoi n’ai-je pas expiré au sortir de ses entrailles?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Pourquoi ai-je trouvé des genoux pour me recevoir, Et des mamelles pour m’allaiter?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Je serais couché maintenant, je serais tranquille, Je dormirais, je reposerais,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Avec les rois et les grands de la terre, Qui se bâtirent des mausolées,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Avec les princes qui avaient de l’or, Et qui remplirent d’argent leurs demeures.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Ou je n’existerais pas, je serais comme un avorton caché, Comme des enfants qui n’ont pas vu la lumière.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Là ne s’agitent plus les méchants, Et là se reposent ceux qui sont fatigués et sans force;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Les captifs sont tous en paix, Ils n’entendent pas la voix de l’oppresseur;
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Le petit et le grand sont là, Et l’esclave n’est plus soumis à son maître.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Pourquoi donne-t-il la lumière à celui qui souffre, Et la vie à ceux qui ont l’amertume dans l’âme,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Qui espèrent en vain la mort, Et qui la convoitent plus qu’un trésor,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Qui seraient transportés de joie Et saisis d’allégresse, s’ils trouvaient le tombeau?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
A l’homme qui ne sait où aller, Et que Dieu cerne de toutes parts?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Mes soupirs sont ma nourriture, Et mes cris se répandent comme l’eau.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Ce que je crains, c’est ce qui m’arrive; Ce que je redoute, c’est ce qui m’atteint.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Je n’ai ni tranquillité, ni paix, ni repos, Et le trouble s’est emparé de moi.
