Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
Og Job blev ved å fremføre sin visdomstale og sa:
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
Så sant Gud lever, som har tatt min rett fra mig, den Allmektige, som har voldt mig bitter sorg
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
- for ennu er hele mitt livspust i mig og den Allmektiges ånde i min nese -:
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
Mine leber taler ikke urett, og min tunge taler ikke svik.
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Det være langt fra mig å gi eder rett! Inntil jeg opgir ånden, lar jeg ikke min brødefrihet tas fra mig.
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
Jeg holder fast på min rettferdighet og slipper den ikke; mitt hjerte laster mig ikke for nogen av mine dager.
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
La min fiende stå der som en ugudelig, og min motstander som en urettferdig!
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
For hvad håp har den gudløse, når Gud avskjærer hans liv, når han tar hans sjel fra ham?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
Hører vel Gud hans skrik når trengsel kommer over ham?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
Eller kan han glede sig i den Allmektige, kan han påkalle Gud til enhver tid?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
Jeg vil lære eder om Guds hånd; jeg vil ikke dølge hvad den Allmektige har i sinne.
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
I har jo alle selv sett det; hvorfor fører I da så tom en tale?
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
Dette er det ugudelige menneskes lodd hos Gud og den arv som voldsmennene får av den Allmektige:
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
Får han mange barn, så er de hjemfalt til sverdet; hans ætlinger får ikke brød å mette sig med.
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
De av dem som slipper unda, legges i graven ved pest, og enkene holder ikke sørgefest over dem.
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
Når han dynger op sølv som støv og samler sig klær som lere,
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
så blir det de rettferdige som klær sig med det han har samlet, og sølvet skal de skyldfrie dele.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
Som møllet har han bygget sitt hus og som den hytte en markvokter lager sig.
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
Rik legger han sig, og intet er tatt bort; han slår sine øine op, og det er der ikke.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
Som en vannflom innhenter redsler ham, om natten fører en storm ham bort.
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
Østenvinden løfter ham op, så han farer avsted, og den blåser ham bort fra hans sted.
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
Gud skyter sine piler mot ham og sparer ham ikke; for hans hånd flyr han i hast.
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
Folk klapper i hendene og håner ham og piper ham bort fra hans sted.
