Йов 24
1 Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
“Why does the Almighty not reserve times for judgment? Why may those who know Him never see His days?
2 Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
Men move boundary stones; they pasture stolen flocks.
3 займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
They drive away the donkey of the fatherless and take the widow’s ox in pledge.
4 вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
They push the needy off the road and force all the poor of the land into hiding.
5 Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
Indeed, like wild donkeys in the desert, the poor go to work foraging for food; the wasteland is food for their children.
6 На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
They gather fodder in the fields and glean the vineyards of the wicked.
7 на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
Without clothing, they spend the night naked; they have no covering against the cold.
8 мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
Drenched by mountain rains, they huddle against the rocks for want of shelter.
9 Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
The fatherless infant is snatched from the breast; the nursing child of the poor is seized for a debt.
10 Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
Without clothing, they wander about naked. They carry the sheaves, but still go hungry.
11 Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
They crush olives within their walls; they tread the winepresses, but go thirsty.
12 Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
From the city, men groan, and the souls of the wounded cry out, yet God charges no one with wrongdoing.
13 Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
Then there are those who rebel against the light, not knowing its ways or staying on its paths.
14 На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
When daylight is gone, the murderer rises to kill the poor and needy; in the night he is like a thief.
15 А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“і засло́ну кладе на обличчя.
The eye of the adulterer watches for twilight. Thinking, ‘No eye will see me,’ he covers his face.
16 Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
In the dark they dig through houses; by day they shut themselves in, never to experience the light.
17 бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
For to them, deep darkness is their morning; surely they are friends with the terrors of darkness!
18 Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
They are but foam on the surface of the water; their portion of the land is cursed, so that no one turns toward their vineyards.
As drought and heat consume the melting snow, so Sheol steals those who have sinned. (Sheol h7585)
20 Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
The womb forgets them; the worm feeds on them; they are remembered no more. So injustice is like a broken tree.
21 Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
They prey on the barren and childless, and show no kindness to the widow.
22 А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
Yet by His power, God drags away the mighty; though rising up, they have no assurance of life.
23 Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
He gives them a sense of security, but His eyes are on their ways.
24 піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.
They are exalted for a moment, then they are gone; they are brought low and gathered up like all others; they are cut off like heads of grain.
25 Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“
If this is not so, then who can prove me a liar and reduce my words to nothing?”
