Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Človek, ki je rojen iz ženske, je malo-dneven in poln težav,
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
poganja kakor cvet in je odtrgan, odleti tudi kakor senca in ne nadaljuje.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Mar odpiraš svoje oči nad takšnim in me s seboj vodiš na sodbo?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Kdo lahko privede čisto stvar iz nečiste? Niti en.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Ker so njegovi dnevi določeni, je število njegovih mesecev s teboj; ti si določil njegove meje, ki jih ne more prestopiti.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Obrni se od njega, da lahko počiva, dokler svojega dneva ne bo dovršil kakor najemnik.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Kajti upanje je za drevo, če je posekano, da bo ponovno pognalo in da njegove nežne veje ne bodo odnehale.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Čeprav se njegova korenina v zemlji postara in njegov štor umre v zemlji,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
vendar preko vonja vode vzbrsti in požene veje kakor rastlina.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Toda človek umre in obleži. Da, človek izroči duha in kje je?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Kakor vode izhlapevajo iz morja in se poplava izsušuje in posuši,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
tako se človek uleže in ne vstane. Dokler ne bo več neba, se ne bodo prebudili niti ne bodo dvignjeni iz svojega spanja.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Oh, da bi me hotel skriti v grob, da bi me varoval na skrivnem, dokler tvoj bes ne mine, da bi mi določil določeni čas in me spomnil! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Če človek umre, mar bo ponovno živel? Vse dni svojega določenega časa bom čakal, dokler ne pride moja sprememba.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Klical boš in jaz ti bom odgovoril; imel boš željo po delu svojih rok.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Kajti sedaj šteješ moje korake. Mar ne paziš nad mojim grehom?
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Moj prestopek je zapečaten v mošnji in ti zašiješ mojo krivičnost.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Zagotovo padajoča gora pride v nič in skala je odstranjena iz svojega kraja.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Vode brusijo kamne. Ti izpiraš stvari, ki rastejo ven iz zemeljskega prahu in ti uničuješ upanje človeka.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Na veke prevladuješ zoper njega in on premine. Spreminjaš njegovo obličje in ga pošiljaš proč.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Njegovi sinovi so prišli v čast in on tega ne ve. Ponižani so, toda tega ne zaznava o njih.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Toda njegovo meso na njem bo imelo bolečino in njegova duša znotraj njega bo žalovala.«
