Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Et menneske, født av en kvinne, lever en kort tid og mettes med uro.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Som en blomst skyter han op og visner, han farer bort som skyggen og holder ikke stand.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Endog over en sådan holder du dine øine åpne, og mig fører du frem for din domstol!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Kunde det bare komme en ren av en uren! Ikke én!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Når hans dager er fastsatt, hans måneders tall bestemt hos dig, når du har satt ham en grense som han ikke kan overskride,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
så vend ditt øie bort fra ham, så han kan ha ro så vidt at han kan glede sig som en dagarbeider ved sin dag!
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For treet er det håp; om det hugges, så spirer det igjen, og på nye skudd mangler det ikke;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
om dets rot eldes i jorden, og dets stubb dør ut i mulden,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
så setter det allikevel knopper ved eimen av vannet og skyter grener som et nyplantet tre.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Men når en mann dør, så ligger han der, når et menneske opgir ånden, hvor er han da?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Som vannet minker bort i en sjø, og som en elv efterhånden blir grunnere og tørker ut,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
så legger et menneske sig ned og reiser sig ikke igjen; så lenge himmelen er til, våkner de ikke - de vekkes ikke op av sin søvn.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Å om du vilde gjemme mig i dødsriket og skjule mig der til din vrede var over - om du vilde sette mig et tidsmål og så komme mig i hu! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Når en mann dør, lever han da op igjen? Alle min krigstjenestes dager skulde jeg da vente, til min avløsning kom;
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
du skulde da rope, og jeg skulde svare dig; efter dine henders verk skulde du lenges.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Men nu teller du mine skritt og akter stadig på min synd.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Forseglet i en pung ligger min brøde, og du syr til over min misgjerning.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Men som et fjell faller og smuldres bort, og en klippe flyttes fra sitt sted,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
som vannet huler ut stener og flommen skyller bort mulden, således gjør du menneskets håp til intet;
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
du overvelder ham for alltid, og han farer bort; du forvender hans åsyn og lar ham fare.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Kommer hans barn til ære, da vet han det ikke, og blir de ringeaktet, da blir han det ikke var.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Bare over ham selv kjenner hans legeme smerte, og bare over ham selv sørger hans sjel.
