Ісая 2
1 Слово, що його бачив Іса́я, син Амо́сів, про Юдею та про Єрусалим:
Слово бывшее от Господа ко Исаии сыну Амосову о Иудеи и о Иерусалиме.
2 І ста́неться на кінці днів, мі́цно поста́влена буде гора́ дому Господнього на шпилі́ гір, і пі́днята буде вона понад згі́р'я, — і поли́нуть до неї всі люди.
Яко будет в последния дни явлена гора Господня, и дом Божий на версе гор, и возвысится превыше холмов: и приидут к ней вси языцы.
3 І пі́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть: „Ходіть та збері́мось на го́ру Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчи́ть, і ми пі́демо стежка́ми Його! Бо ви́йде з Сіону Зако́н, і слово Господнє — з Єрусалиму“.
И пойдут языцы мнози и рекут: приидите, и взыдем на гору Господню и в дом Бога Иаковля, и возвестит нам путь Свой, и пойдем по нему. От Сиона бо изыдет закон, и слово Господне из Иерусалима:
4 І Він бу́де судити між лю́дьми, і буде числе́нні наро́ди розсу́джувати. І мечі́ свої перекую́ть вони на лемеші́, а списи́ свої — на серпи́. Не піді́йме меча народ проти наро́ду, і більше не бу́дуть навча́тись війни́!
и судити будет посреде язык и изобличит люди многи: и раскуют мечы своя на орала и копия своя на серпы, и не возмет язык на язык меча, и не навыкнут ктому ратоватися.
5 Доме Яковів, — ідіть, і попросту́ємо в світлі Господньому!
И ныне, доме Иаковль, приидите, пойдем светом Господним.
6 Бо Ти був покинув наро́да Свого, дім Яковів, — бо по́вні безла́ддя зо схо́ду вони, та ворожби́тів, немов филисти́мляни, і наклада́ють із ді́тьми чужи́нців.
Остави бо люди Своя, дом Иаковль: зане якоже из начала наполнися страна их волхвований, якоже иноплеменников, и чада многа иноплеменнича родишася им.
7 І напо́внився край його срі́блом та золотом, — і немає кінця́ його ска́рбам. І напо́внився край його кі́ньми, — і немає кінця колесни́цям його́.
Наполнися бо страна их сребра и злата, и не бяше числа сокровищ их: и наполнися земля их коней, и не бяше числа колесниц их:
8 І напо́внився край його і́долами, — він кла́няється ділу рук своїх, тому́, що зробили були́ Його па́льці, —
и наполнися земля мерзостей дел рук их, и поклонишася тем, яже сотвориша персты их:
9 і поклонилась люди́на, і чоловік упокори́вся. А Ти їм не дару́й!
и преклонися человек и смирися муж, и не претерплю им.
10 Іди в скелю, і сховайся у по́рох від стра́ху Господнього, і від пишноти́ Його ве́личі!
И ныне внидите в камение и скрыйтеся в землю от лица страха Господня и от славы крепости Его, егда востанет сокрушити землю.
11 Горді о́чі люди́ни поникнуть, і буде обни́жена лю́дська високість, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня!
Очи бо Господни высоцы, человек же смирен: и смирится высота человеческая, и возиесется Господь един в день оный.
12 Бо настане день Господа Савао́та на все горде й високе, і на все ви́сунене, — і пони́жене буде воно,
День бо Господа Саваофа на всякаго досадителя и горделиваго, и на всякаго высокаго и величаваго, и смирятся:
13 і на всі ке́дри лива́нські, високі та ви́сунені, і на всіля́кі баша́нські дуби́,
и на всяк кедр Ливанский высоких и превознесенных и на всяко древо желудя Васанска,
14 і на всі го́ри високі, і на всі згір'я підне́сені,
и на всякую гору высокую и на всякий холм высокий,
15 і на всі ба́шти високі, і на всі му́ри стрімкі,
и на всякий столп высок и на всякую стену высокую,
16 і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що ди́вимося пожадли́во!
и на всякий корабль морский и на всяко видение доброты кораблей.
17 І пони́зиться гордість люди́ни, й обни́жена буде високість люде́й, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня,
И смирится всякий человек, и падется высота человеча, и вознесется Господь един в день оный.
18 а бо́жища зо́всім ми́нуться!
И рукотвореная вся скрыют,
19 І вони пі́дуть до ске́льних пече́р та до по́роху в ями від стра́ху Господнього і від пишноти́ Його ве́личі, коли при́йде Він о́страх збудити на землі!
внесше в пещеры и в разселины камений и в вертепы земныя, от лица страха Господня и от славы крепости Его, егда востанет сокрушити землю.
20 Покине люди́на того дня божкі́в своїх срібних і божкі́в своїх золотих, що собі нароби́ла була́, щоб вклоня́тись крота́м і кажана́м,
В день бо оный изринет человек мерзости своя златыя и сребряныя, яже сотвориша, да покланяются суетным и нетопырем,
21 щоб піти у пече́ри й розщілини ске́льні від стра́ху Господнього і від слави вели́ччя Його́, коли при́йде Він о́страх збуди́ти на землі!
еже внити в вертепы твердаго камене и в разселины камений, от лица страха Господня и от славы крепости Его, егда востанет сокрушити землю.
22 Відки́нься ж собі від люди́ни, що ві́ддих у носі її, бо за́що її поважа́ти?
Оставите (убо) вам человека, емуже есть дыхание в ноздрех его: яко в чем вменися сей?
