2 царів 7
1 І сказав Єлисей: „Послухайте слово Господнє: Так сказав Господь: Цього ча́су взавтра буде се́я пшеничної муки — за ше́кля, і дві сеї ячме́ню — за шекля в брамі Самарії“.
And Elisaie said, Hear you the word of the Lord; Thus says the Lord, As at this time, to-morrow a measure of fine flour [shall be sold] for a shekel, and two measures of barley for a shekel, in the gates of Samaria.
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“.
And the officer on whose hand the king rested, answered Elisaie, and said, Behold, [if] the Lord shall make flood-gates in heaven, might this thing be? and Elisaie said, Behold, you shall see with your eyes, but shall not eat thereof.
3 І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́?
And there were four leprous men by the gate of the city: and one said to his neighbour, Why sit we here until we die?
4 Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“.
If we should say, Let us go into the city, then [there is] famine in the city, and we shall die there: and if we sit here, then we shall die. Now then come, and let us fall upon the camp of the Syrians: if they should take us alive, then we shall live; and if they should put us to death, then we shall [only] die.
5 І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го!
And they rose up while it was yet night, to go into the camp of Syria; and they came into a part of the camp of Syria, and behold, there [was] no man there.
6 Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“
For the Lord had made the army of Syria to hear a sound of chariots, and a sound of horses, [even] the sound of a great host: and [each] man said to his fellow, Now has the king of Israel hired against us the kings of the Chettites, and the kings of Egypt, to come against us.
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє!
And they arose and fled while it was yet dark, and left their tents, and their horses, and their asses in the camp, as they were, and fled for their lives.
8 І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли.
And these lepers entered a little way into the camp, and went into one tent, and ate and drank, and took thence silver, and gold, and raiment; and they went and returned thence, and entered into another tent, and took thence, and went and hid [the spoil].
9 І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“
And [one] man said to his neighbour, We are not doing [well] thus: this day is a day of glad tidings, and we hold our peace, and are waiting till the morning light, and shall find mischief: now them come, and let us go into [the city], and report to the house of the king.
10 І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“
So they went and cried towards the gate of the city, and reported to them, saying, We went into the camp of Syria, and, behold, there is not there a man, nor voice of man, only horses tied and asses, and their tents as they were.
11 І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому.
And the porters cried aloud, and reported to the house of the king within.
12 І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“
And the king rose up by night, and said to his servants, I will now tell you what the Syrians have done to us. They knew that we are hungry; and they have gone forth from the camp and hidden themselves in the field, saying, They will come out of the city, and we shall catch them alive, and go into the city.
13 І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“.
And one of his servants answered and said, Let them now take five of the horses that were left, which were left here; behold, they are the number left to all the multitude of Israel; and we will send there and see.
14 І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“.
So they took two horsemen; and the king of Israel sent after the king of Syria, saying, Go, and see.
15 І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві.
And they went after them even to Jordan: and, behold, all the way was full of garments and vessels, which the Syrians had cast away in their panic. and the messengers returned, and brought word to the king.
16 І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім!
And the people went out, and plundered the camp of Syria: and a measure of fine flour was sold for a shekel, according to the word of the Lord, and two measures of barley for a shekel.
17 І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар.
And the king appointed the officer on whose hand the king leaned [to have charge] over the gate: and the people trampled on him in the gate, and he died, as the man of God [had] said, who spoke when the messenger came down to him.
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії,
So it came to pass as Elisaie had spoken to the king, saying, Two measures of barley [shall be sold] for a shekel, and a measure of fine flour for a shekel; and it shall be as at this time to-morrow in the gate of Samaria.
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“.
And the officer answered Elisaie, and said, Behold, [if] the Lord makes flood-gates in heaven, shall this thing be? and Elisaie said, Behold, you shall see [it] with your eyes, but you shall not eat thereof.
20 І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер.
And it was so: for the people trampled on him in the gate, and he died.
