Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Is not the life of man upon earth a state of trial? and his existence as that of a hireling by the day?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Or as a servant that fears his master, and one who has grasped a shadow? or as a hireling waiting for his pay?
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So have I also endured months of vanity, and nights of pain have been appointed me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Whenever I lie down, I say, When [will it be] day? and whenever I rise up, again [I say] when [will it be] evening? and I am full of pains from evening to morning.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
And my body is covered with loathsome worms; and I waste away, scraping off clods of dust from my eruption.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
And my life is lighter than a word, and has perished in vain hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Remember then that my life is breath, and mine eye shall not yet again see good.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him that sees me shall not see me [again]: your eyes are upon me, and I am no more.
[I am] as a cloud that is cleared away from the sky: for if a man go down to the grave, he shall not come up again: (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
and he shall surely not return to his own house, neither shall his place know him any more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Then neither will I refrain my mouth: I will speak being in distress; being in anguish I will disclose the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a serpent, that you have set a watch over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
I said that my bed should comfort me, and I would privately counsel with myself on my couch.
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
You scare me with dreams, and do terrify me with visions.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
You will separate life from my spirit; and yet [keep] my bones from death.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
For I shall not live for ever, that I should patiently endure: depart from me, for my life [is] vain.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
For what is man, that you have magnified him? or that you give heed to him?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Will you visit him till the morning, and judge him till [the time of] rest?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long do you not let me alone, nor let me go, until I shall swallow down my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
If I have sinned, what shall I be able to do, O you that understand the mind of men? why have you made me as your accuser, and [why] am I a burden to you?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Why have you not forgotten my iniquity, and purged my sin? but now I shall depart to the earth; and in the morning I am no more.
