2 до коринтян 1
1 Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —
To the church of God in Corinth, and to all Christ’s people throughout Greece, from Paul, an apostle of Christ Jesus, by the will of God, and from Timothy, who is also a follower.
2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
May God, our Father, and the Lord Jesus Christ bless you and give you peace.
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,
Blessed is the God and Father of Jesus Christ our Lord, the all-merciful Father, the God ever ready to console,
4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.
who consoles us in all our troubles, so that we may be able to console those who are in any trouble with the consolation that we ourselves receive from him.
5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.
It is true that we have our full share of the sufferings of the Christ, but through the Christ we have also our full share of consolation.
6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.
If we meet with trouble, it is for the sake of your consolation and salvation; and, if we find consolation, it is for the sake of the consolation that you will experience when you are called to endure the sufferings that we ourselves are enduring;
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.
and our hope for you remains unshaken. We know that, as you are sharing our sufferings, you will also share our consolation.
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.
We want you, friends, to know that, in the troubles which befell us in Roman Asia, we were burdened altogether beyond our strength, so much so that we even despaired of life.
9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,
Indeed, we had the presentiment that we must die, so that we might rely, not on ourselves, but on God who raises the dead.
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,
And from so imminent a death God delivered us, and will deliver us again; for in him we have placed our hopes of future deliverance, while you, also, help us by your prayers.
11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.
And then many lips will give thanks on our behalf for the blessing granted us in answer to many prayers.
12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.
Indeed, our main ground for satisfaction is this – Our conscience tells us that our conduct in the world, and still more in our relations with you, was marked by a purity of motive and a sincerity that were inspired by God, and was based, not on worldly policy, but on the help of God.
13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,
We never write anything to you other than what you will acknowledge to the very end –
14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.
And, indeed, you have already partly acknowledged it about us – that you have a right to be proud of us, as we will be proud of you, on the day of our Lord Jesus.
15 І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,
With this conviction in my mind, I planned to come to see you first, so that your pleasure might be doubled –
16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.
To visit you both on my way to Macedonia, and to come to you again on my return from Macedonia, and then to get you to send me on my way into Judea.
17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“
As this was my plan, where, pray, did I show any fickleness of purpose? Or do you think that my plans are formed on mere impulse, so that in the same breath I say ‘Yes’ and ‘No’?
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“і „Ні“.
As God is true, the message that we brought you does not waver between ‘Yes’ and ‘No’!
19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“і „Ні“, але в Нім було „Так“.
The Son of God, Christ Jesus, whom we – Silas, Timothy, and I – proclaimed among you, never wavered between ‘Yes’ and ‘No.’ With him it has always been ‘Yes.’
20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.
For, many as were the promises of God, in Christ is the ‘Yes’ that fulfills them. Therefore, through Christ again, let the ‘Amen’ rise, through us, to the glory of God.
21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,
God who brings us, with you, into close union with Christ, and who consecrated us,
22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.
also set his seal on us, and gave us his Spirit in our hearts as a pledge of future blessings.
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,
But, as my life will answer for it, I call God to witness that it was to spare you that I deferred my visit to Corinth.
24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!
I do not mean that we are to dictate to you with regard to your faith; on the contrary, we work with you for your true happiness; indeed, it is through your faith that you are standing firm.
