< От Луки святое благовествование 9 >

1 Созвав же обанадесяте, даде им силу и власть на вся бесы, и недуги целити:
Скликавши дванадцятьох, Він дав їм силу та владу виганяти всіх демонів і зцілювати всі хвороби.
2 и посла их проповедати Царствие Божие и изцелити болящыя.
І послав їх проповідувати Царство Боже та зцілювати хворих.
3 И рече к ним: ничесоже возмите на путь: ни жезла, ни пиры, ни хлеба, ни сребра, ни по двема ризама имети:
Він промовив до них: «Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торбини, ні хліба, ні грошей, ні двох сорочок не майте.
4 и в оньже дом внидете, ту пребывайте, и оттуду исходите:
Коли ж увійдете в якийсь дім, там залишайтесь і звідти йдіть далі.
5 и елицы аще не приемлют вас, исходяще от града того, и прах от ног ваших оттрясите, во свидетелство на ня.
Якщо десь вас не приймуть, то, виходячи з того міста, обтрусіть пил зі своїх ніг на свідчення проти них!»
6 Исходяще же прохождаху сквозе веси, благовествующе и изцеляюще всюду.
Вони вийшли та ходили по селах, звіщаючи Добру Звістку й зцілюючи всюди.
7 Слыша же Ирод четвертовластник бывающая от Него вся и недоумевашеся: зане глаголемо бе от неких, яко Иоанн воста от мертвых:
Тетрарх Ірод почув про все, що сталося, і занепокоївся, бо дехто казав, що це Іван воскрес із мертвих;
8 от инех же, яко Илиа явися: от других же, яко пророк един от древних воскресе.
інші [казали], що це з’явився Ілля, а ще інші – що це один зі стародавніх пророків воскрес.
9 И рече Ирод: Иоанна аз усекнух: кто же есть Сей, о Немже аз слышу таковая? И искаше видети Его.
Тоді Ірод сказав: «Івана я стратив, тоді хто Цей, про Кого я таке чую?» І намагався зустрітися з Ісусом.
10 И возвращшеся Апостоли поведаша Ему, елика сотвориша: и поимь их, отиде един на место пусто града, нарицаемаго Вифсаида.
Повернувшись, апостоли розповіли [Ісусові] про все, що зробили. Він узяв їх та відійшов у безлюдне місце біля міста, що зветься Віфсаїда.
11 Народи же разумевше, по Нем идоша: и приемь их, глаголаше им о Царствии Божии и требующыя изцеления целяше.
Але люди, дізнавшись про це, пішли за Ним. Зустрівши їх, Він почав говорити про Царство Боже й зцілював тих, хто потребував зцілення.
12 День же начат прекланятися. Приступльше же обанадесяте рекоша Ему: отпусти народ, да шедше во окрестныя веси и села витают и обрящут брашно: яко зде в пусте месте есмы.
Коли ж день схилявся до вечора, підійшли до Нього дванадцятеро й сказали: ―Відпусти людей, щоби пішли в навколишні села та хутори відпочити та знайти чогось їсти, бо ми тут у безлюдному місці.
13 Рече же к ним: дадите им вы ясти. Они же реша: несть у нас вящше, токмо пять хлеб и рыбе две, аще убо не шедше мы купим во вся люди сия брашна.
Але Він сказав їм: ―Ви дайте їм їсти! Вони відповіли: ―Ми не маємо нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин. Хіба що підемо й купимо їжу для всіх цих людей.
14 Беху бо мужей яко пять тысящ. Рече же ко учеником Своим: посадите их на купы по пятидесят.
А було там близько п’яти тисяч чоловіків. [Ісус] промовив до Своїх учнів: ―Розсадіть їх групами приблизно по п’ятдесят.
15 И сотвориша тако, и посадиша их вся.
Вони так і зробили, і розсадили всіх людей.
16 Приим же пять хлеб и обе рыбе, воззрев на небо, благослови их, и преломи, и даяше учеником, предложити народу.
Він же, узявши п’ять хлібів та дві рибини, подивився на небо, благословив їх і, розломивши, дав учням, щоб розділили між людьми.
17 И ядоша, и насытишася вси: и взяша избывшыя им укрухи кошя дванадесяте.
Усі їли та наситилися, і назбирали дванадцять кошиків залишків.
18 И бысть егда моляшеся един, с Ним беху ученицы: и вопроси их, глаголя: кого Мя глаголют народи быти?
Одного разу, коли [Ісус] молився на самоті й разом із Ним були лише учні, Він запитав їх: ―За кого вважають Мене люди?
19 Они же отвещавше реша: Иоанна Крестителя: инии же Илию: друзии же, яко пророк некий от древних воскресе.
Вони відповіли: ―Одні – за Івана Хрестителя, інші – за Іллю, ще інші – за одного зі стародавніх пророків, що воскрес.
20 Рече же им: вы же кого Мя глаголете быти? Отвещав же Петр рече: Христа Божия.
Він же запитав: ―А ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: ―Ти Христос Божий!
21 Он же запрещь им, повеле ни комуже глаголати сего,
Тоді Він наказав їм нікому не розповідати про це.
22 рек, яко подобает Сыну Человеческому много пострадати, и искушену быти от старец и архиерей и книжник, и убиену быти, и в третий день востати.
Далі додав: «Синові Людському належить багато страждати, бути відкинутим старійшинами, первосвященниками та книжниками, бути вбитим, але третього дня воскресне».
23 Глаголаше же ко всем: аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе, и возмет крест свой, и последует Ми.
Потім промовив до всіх: «Якщо хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест та щодня слідує за Мною.
24 Иже бо аще хощет душу свою спасти, погубит ю: а иже погубит душу свою Мене ради, сей спасет ю.
Бо хто хоче спасти своє життя, той загубить його, а хто втратить життя своє заради Мене, той спасе його.
25 Что бо пользы имать человек, приобрет мир весь, себе же погубив или отщетив?
Яка користь людині, якщо здобуде весь світ, а саму себе занапастить або згубить?
26 Иже бо аще постыдится Мене и Моих словес, сего Сын Человеческий постыдится, егда приидет во славе Своей и Отчей и святых Ангел.
Хто посоромиться Мене та Моїх слів, того й Син Людський посоромиться, коли прийде в славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.
27 Глаголю же вам воистинну: суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дондеже видят Царствие Божие.
Істинно кажу вам: деякі з присутніх тут не зазнають смерті, доки не побачать Царства Божого».
28 Бысть же по словесех сих яко дний осмь, и поемь Петра и Иоанна и Иакова, взыде на гору помолитися.
А приблизно через вісім днів після цих слів, [Ісус] узяв із Собою Петра, Івана та Якова й піднявся на гору, щоб молитися.
29 И бысть егда моляшеся, видение лица Его ино, и одеяние Его бело блистаяся.
Під час молитви вигляд Його обличчя змінився, і одежа [стала] білою та блискучою.
30 И се, мужа два с Ним глаголюща, яже беста Моисей и Илиа,
І ось двоє чоловіків розмовляли з Ним – це були Мойсей та Ілля.
31 явльшася во славе, глаголаста же исход Его, егоже хотяше скончати во Иерусалиме.
Вони з’явились у славі та розмовляли з Ним про Його відхід, який Він мав завершити в Єрусалимі.
32 Петр же и сущии с ним бяху отягчени сном: убуждшеся же видеша славу Его, и оба мужа стояща с Ним.
Петро й ті, що були з Ним, заснули, але, прокинувшись, побачили Його славу та цих двох чоловіків, які стояли з Ним.
33 И бысть егда разлучистася от Него, рече Петр ко Иисусу: Наставниче, добро есть нам зде быти: и сотворим сени три, едину Тебе, и едину Моисеови, и едину Илии: не ведый, еже глаголаше.
Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: «Наставнику, добре нам тут бути! Зробімо три намети: один для Тебе, один для Мойсея та один для Іллі». Він не знав, що говорить.
34 Се же ему глаголющу, бысть облак, и осени их: убояшася же, вшедше во облак.
Коли він це казав, з’явилася хмара, яка накрила їх. Вони ж злякалися, коли увійшли в хмару.
35 И глас бысть из облака, глаголя: Сей есть Сын Мой Возлюбленный, Того послушайте.
З хмари промовив голос: «Це Син Мій обраний, Його слухайте!»
36 И егда бысть глас, обретеся Иисус един. И тии умолчаша, и ни комуже возвестиша в тыя дни ничесоже от тех, яже видеша.
Коли ж пролунав голос, Ісус залишився Сам. Вони мовчали й нікому в ті дні не казали про те, що бачили.
37 Бысть же в прочий день, сшедшым им с горы, срете Его народ мног.
Наступного дня, після того, як вони зійшли з гори, великий натовп зустрів Його.
38 И се, муж из народа возопи, глаголя: Учителю, молютися, призри на сына моего, яко единороден ми есть:
І ось один чоловік із натовпу вигукнув: ―Учителю, благаю, зглянься над моїм сином, бо він у мене єдиний.
39 и се дух емлет его, и внезапу вопиет, и пружается с пенами, и едва отходит от него, сокрушая его:
[Нечистий] дух хапає його, і він зненацька кричить, і катує його [дух] аж до піни. Насилу відходить, залишаючи його безсилим.
40 и молихся учеником Твоим, да ижденут его: и не возмогоша.
Я просив Твоїх учнів вигнати духа, але вони не змогли.
41 Отвещав же Иисус рече: о, роде неверный и развращенный, доколе буду в вас и терплю вы? Приведи (Ми) сына твоего семо.
Ісус у відповідь сказав: ―О роде невірний та розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас? Приведи сюди твого сина!
42 Еще же грядущу ему, поверже его бес и стрясе. Запрети же Иисус духови нечистому, и изцели отрока, и вдаде его отцу его.
Коли хлопчик наближався, демон у припадку кинув його на землю, але Ісус наказав нечистому духові [відійти], зцілив дитину та віддав її батькові.
43 Дивляхуся же вси о величии Божии. Всем же чудящымся о всех, яже творяше Иисус, рече ко учеником Своим:
Усі були вражені Божою величчю. Коли всі дивувалися всьому, що робив [Ісус], Він промовив до своїх учнів:
44 вложите вы во ушы ваши словеса сия: Сын бо Человеческий имать предатися в руце человечесте.
«Вкладіть ці слова у ваші вуха: Син Людський буде виданий у руки людські».
45 Они же не разумеша глаголгола сего, бе бо прикровен от них, да не ощутят его: и бояхуся вопросити Его о глаголголе сем.
Однак учні не зрозуміли цих слів: вони були приховані від них, щоб не зрозуміли їх, а спитати Його про ці слова боялися.
46 Вниде же помышление в них, кто их вящший бы был.
Потім [учні] почали роздумувати між собою, хто з них найбільший.
47 Иисус же ведый помышление сердец их, приемь отроча, постави е у Себе
Але Ісус, знаючи думки їхніх сердець, узяв дитину, поставив її біля Себе
48 и рече им: иже аще приимет сие отроча во имя Мое, Мене приемлет: и иже аще Мене приемлет, приемлет Пославшаго Мя: иже бо менший есть в вас, сей есть велик.
та промовив до них: ―Той, хто прийме цю дитину в ім’я Моє, той Мене приймає, а хто Мене приймає, приймає Того, Хто надіслав Мене. Бо хто найменший поміж вас, той найбільший.
49 Отвещав же Иоанн рече: Наставниче, видехом некоего о имени Твоем изгоняща бесы: и возбранихом ему, яко вслед не ходит с нами.
Іван відповів: ―Наставнику, ми бачили когось, хто Твоїм ім’ям виганяв демонів, та ми заборонили йому, бо він не ходить із нами.
50 И рече к нему Иисус: не браните: иже бо несть на вы, по вас есть.
Ісус відповів: ―Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас.
51 Бысть же егда скончавахуся дние восхождению Его, и Той утверди лице Свое ити во Иерусалим:
Коли наближався час Йому бути взятим на небо, Він рішуче пішов до Єрусалима.
52 и посла вестники пред лицем Своим: и изшедше внидоша в весь Самарянску, яко да уготовят Ему:
І надіслав перед Собою вісників. Вони зайшли до одного самарянського села, щоб приготувати все для Нього.
53 и не прияша Его, яко лице Его бе грядущее во Иерусалим.
Але мешканці Його не прийняли, бо Він ішов до Єрусалима.
54 Видевша же ученика Его Иаков и Иоанн, реста: Господи, хощеши ли, речема, да огнь снидет с небесе и потребит их, якоже и Илиа сотвори?
Побачивши це, учні Його, Яків та Іван, сказали: ―Господи, хочеш, ми накажемо, щоб зійшов вогонь із неба та спалив їх, як це зробив Ілля?
55 Обращься же запрети има, и рече: не веста, коего духа еста вы:
[Ісус], обернувшись до них, заборонив їм та сказав: ―Не знаєте, якого ви духа,
56 Сын бо Человеческий не прииде душ человеческих погубити, но спасти. И идоша во ину весь.
бо Син Людський прийшов не губити людські душі, а спасати їх! І пішли до іншого села.
57 Бысть же идущым им по пути, рече некий к Нему: иду по Тебе, аможе аще идеши, Господи.
Коли вони йшли дорогою, хтось сказав [Ісусові]: ―Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов!
58 И рече ему Иисус: лиси язвины имут, и птицы небесныя гнезда: Сын же Человеческий не имать где главу подклонити.
Ісус відповів йому: ―Лисиці мають нори, птахи небесні – гнізда, а Син Людський не має, де голову прихилити.
59 Рече же ко другому: ходи вслед Мене. Он же рече: Господи, повели ми, да шед прежде погребу отца моего.
А іншому сказав: ―Іди за Мною! Але той відповів: ―Господи, дозволь мені спочатку піти поховати мого батька!
60 Рече же ему Иисус: остави мертвыя погребсти своя мертвецы: ты же шед возвещай Царствие Божие.
Тоді [Ісус] сказав: ―Залиши мертвим ховати своїх мерців, а ти йди звіщати Царство Боже!
61 Рече же и другий: иду по Тебе, Господи: прежде же повели ми отвещатися, иже суть в дому моем.
Інший сказав: ―Господи, я піду за Тобою, але дозволь мені спочатку попрощатися з моїми домашніми!
62 Рече же к нему Иисус: никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять, управлен есть в Царствии Божии.
Ісус сказав йому: ―Ніхто з тих, хто поклав руку на плуг та озирається назад, не придатний для Царства Божого!

< От Луки святое благовествование 9 >