< Poslovice 6 >

1 Sine moj, kad se podjemèiš za prijatelja svojega, i daš ruku svoju tuðincu,
Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
2 Vezao si se rijeèima usta svojih, uhvatio si se rijeèima usta svojih.
ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
3 Zato uèini tako, sine moj, i oprosti se, jer si dopao u ruke bližnjemu svojemu; idi, pripadni, i navali na bližnjega svojega.
Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
4 Ne daj sna oèima svojima, ni vjeðama svojima drijema.
не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
5 Otmi se kao srna iz ruke lovcu, i kao ptica iz ruke ptièaru.
рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
6 Idi k mravu, ljenivèe, gledaj putove njegove, i omudraj.
Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
7 Nema voða ni upravitelja ni gospodara;
нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
8 I opet pripravlja ljeti sebi hranu, zbira uz žetvu piæu svoju.
вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
9 Dokle æeš, ljenivèe, ležati? kad æeš ustati od sna svojega?
Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
10 Dok malo prospavaš, dok malo prodrijemlješ, dok malo sklopiš ruke da prilegneš,
Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
11 Utom æe doæi siromaštvo tvoje kao putnik i oskudica tvoja kao oružan èovjek.
і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
12 Èovjek nevaljao i nitkov hodi sa zlijem ustima;
Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
13 Namiguje oèima, govori nogama, pokazuje prstima;
він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
14 Svaka mu je opaèina u srcu, kuje zlo svagda, zameæe svaðu.
в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
15 Zato æe ujedanput doæi pogibao njegova, èasom æe se satrti i neæe biti lijeka.
тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
16 Na ovo šestoro mrzi Gospod, i sedmo je gad duši njegovoj:
Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
17 Oèi ponosite, jezik lažljiv i ruke koje proljevaju krv pravu,
очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
18 Srce koje kuje zle misli, noge koje brzo trèe na zlo,
серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
19 Lažan svjedok koji govori laž, i ko zameæe svaðu meðu braæom.
сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
20 Èuvaj, sine moj, zapovijest oca svojega, i ne ostavljaj nauke matere svoje.
Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
21 Priveži ih sebi na srce zasvagda, i spuèi ih sebi oko grla.
Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
22 Kuda god poðeš, vodiæe te; kad zaspiš, èuvaæe te; kad se probudiš, razgovaraæe te;
Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
23 Jer je zapovijest žižak, i nauka je vidjelo, i put je životni karanje koje pouèava;
Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
24 Da te èuvaju od zle žene, od jezika kojim laska žena tuða.
щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
25 Ne zaželi u srcu svom ljepote njezine, i nemoj da te uhvati vjeðama svojim.
Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
26 Jer sa žene kurve spada èovjek na komad hljeba, i žena pusta lovi dragocjenu dušu.
Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
27 Hoæe li ko uzeti ognja u njedra a haljine da mu se ne upale?
Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
28 Hoæe li ko hoditi po živom ugljevlju a nogu da ne ožeže?
Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
29 Tako biva onome koji ide k ženi bližnjega svojega; neæe biti bez krivice ko je se god dotakne.
Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
30 Ne sramote lupeža koji ukrade da nasiti dušu svoju, buduæi gladan;
Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,
31 Nego kad ga uhvate plati samosedmo, da sve imanje doma svojega.
та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
32 Ali ko uèini preljubu sa ženom, bezuman je, dušu svoju gubi ko tako èini;
Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
33 Muke i ruga dopada, i sramota se njegova ne može izbrisati.
побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
34 Jer je ljubavna sumnja žestoka u muža i ne štedi na dan osvete;
бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
35 Ne mari ni za kakav otkup, i ne prima ako æeš i mnogo darova davati.
він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

< Poslovice 6 >