Йов 14
1 Омул нэскут дин фемее аре вяца скуртэ, дар плинэ де неказурь.
Homo, naskita de virino, Havas mallongan vivon kaj abundon da afliktoj.
2 Се наште ши е тэят ка о флоаре; фуӂе ши пере ка о умбрэ.
Kiel floro li elkreskas kaj velkas; Li forkuras kiel ombro kaj ne restas.
3 Ши асупра луй ай Ту окюл дескис! Ши пе мине мэ траӂь ла жудекатэ ку Тине!
Kaj kontraŭ tia Vi malfermas Viajn okulojn, Kaj min Vi vokas al juĝo kun Vi!
4 Кум ар путя сэ ясэ динтр-о фиинцэ некуратэ ун ом курат? Ну поате сэ ясэ ничунул.
Ĉu povas purulo deveni de malpurulo? Neniu.
5 Дакэ зилеле луй сунт хотэрыте, дакэ й-ай нумэрат луниле, дакэ й-ай ынсемнат хотарул пе каре ну-л ва путя трече,
Se liaj tagoj estas difinitaj, la nombro de liaj monatoj estas ĉe Vi; Vi difinis lian limon, kiun li ne transpasos.
6 ынтоарче-Ць мэкар привириле де ла ел ши дэ-й рэгаз, сэ айбэ мэкар букурия пе каре о аре симбриашул ла сфыршитул зилей.
Deturnu do Vin de li, ke li estu trankvila, Ĝis venos lia tempo, kiun li sopiras kiel dungito.
7 Ун копак ши тот аре нэдежде, кэч, кынд есте тэят, одрэслеште дин ноу ши яр дэ лэстарь.
Arbo havas esperon, se ĝi estas dehakita, ke ĝi denove ŝanĝiĝos, Kaj ĝi ne ĉesos kreskigi branĉojn.
8 Кынд й-а ымбэтрынит рэдэчина ын пэмынт, кынд ый пере трункюл ын цэрынэ,
Se ĝia radiko maljuniĝis en la tero, Kaj ĝia trunko mortas en polvo,
9 ынверзеште ярэшь де миросул апей ши дэ рамурь де паркэ ар фи сэдит дин ноу.
Tamen, eksentinte la odoron de akvo, ĝi denove verdiĝas, Kaj kreskas plue, kvazaŭ ĵus plantita.
10 Дар омул, кынд моаре, рэмыне ынтинс. Омул, кынд ышь дэ суфлетул, унде май есте?
Sed homo mortas kaj malaperas; Kiam la homo finiĝis, kie li estas?
11 Кум пер апеле дин лакурь ши кум сякэ ши се усукэ рыуриле,
Forfluas la akvo el lago, Kaj rivero elĉerpiĝas kaj elsekiĝas:
12 аша се кулкэ ши омул ши ну се май скоалэ; кыт вор фи черуриле, ну се май дештяптэ ши ну се май скоалэ дин сомнул луй.
Tiel homo kuŝiĝas, kaj ne plu leviĝas; Tiel longe, kiel la ĉielo ekzistas, ili ne plu vekiĝos, Nek revigliĝos el sia dormado.
13 Ах, де м-ай аскунде ын Локуинца морцилор, де м-ай акопери пынэ-Ць ва трече мыния ши де мь-ай рындуи о време кынд Ыць вей адуче ярэшь аминте де мине! (Sheol h7585)
Ho, se Vi kaŝus min en Ŝeol, Se Vi kaŝus min ĝis la momento, kiam pasos Via kolero, Se Vi difinus por mi templimon kaj poste rememorus min! (Sheol h7585)
14 Дакэ омул, одатэ морт, ар путя сэ май ынвие, аш май траӂе нэдежде ын тот тимпул суферинцелор меле, пынэ ми се ва скимба старя ын каре мэ гэсеск.
Kiam homo mortas, ĉu li poste povas reviviĝi? Dum la tuta tempo de mia batalado mi atendus, Ĝi venos mia forŝanĝo.
15 Атунч м-ай кема ши Ць-аш рэспунде ши Ць-ар фи дор де фэптура мынилор Тале.
Vi vokus, kaj mi respondus al Vi; Vi ekdezirus la faritaĵon de Viaj manoj.
16 Дар астэзь ымь нумерь паший, ай окюл асупра пэкателор меле;
Nun Vi kalkulas miajn paŝojn; Ne konservu mian pekon;
17 кэлкэриле меле де леӂе сунт печетлуите ынтр-ун мэнункь ши нэскочешть фэрэделеӂь ын сарчина мя.
Sigelu en paketo miajn malbonagojn, Kaj kovru mian kulpon.
18 Кум се прэбушеште мунтеле ши пере, кум пере стынка дин локул ей,
Sed monto, kiu falas, malaperas; Kaj roko forŝoviĝas de sia loko;
19 кум есте мынкатэ пятра де апе ши кум есте луат пэмынтул де рыу, аша нимичешть Ту нэдеждя омулуй.
Ŝtonojn forlavas la akvo, Kaj ĝia disverŝiĝo fordronigas la polvon de la tero: Tiel Vi pereigas la esperon de homo.
20 Ыл урмэрешть ынтруна ши се дуче; Ый скимоносешть фаца ши апой ый дай друмул.
Vi premas lin ĝis fino, kaj li foriras; Li ŝanĝas sian vizaĝon, kaj Vi forigas lin.
21 Де ажунг фиий луй ла чинсте, ел ну штие нимик; де сунт ынжосиць, хабар н-аре.
Se liaj infanoj estas honorataj, li tion ne scias; Se ili estas humiligataj, li tion ne rimarkas.
22 Нумай пентру ел симте дурере ын трупул луй, нумай пентру ел симте ынтристаре ын суфлетул луй.”
Nur lia propra korpo lin doloras, Nur pri sia propra animo li suferas.
