Iyyoob 29
1 Iyyoob haasaa isaa itti fufee akkana jedhe:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 “Ani jiʼoota darban, bara Waaqni na eege sana akkamin hawwa ture,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 yeroo ibsaan isaa mataa koo irratti ife, anis ifa isaatiin dukkana keessa darbee yeroon deeme,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 yeroo ani nama jabaa ture, yeroo michummaan Waaqaa mana koo eebbise,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 yeroo Waaqni Waan Hunda Dandaʼu na wajjin ture, yeroo ijoolleen koo naannoo koo turan,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 yeroo daandiin koo dhadhaadhaan jiifame, yeroo kattaanis laga zayitii ejersaa naaf yaase.
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 “Yeroo ani gara karra magaalaatti gad baʼee oobdii sabaa keessa barcuma koo irra taaʼe,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 dargaggeeyyiin na arganii karaa irraa goru; maanguddoonnis kaʼanii dhaabatu ture;
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 hangafoonni sabaa dubbii afaanitti qabatanii harka isaanii afaan irra kaaʼatu ture;
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 sagaleen namoota bebeekamoo hin dhagaʼamu ture; arrabni isaaniis laagaa isaaniitti ni maxxana ture.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Namni na dhagaʼu kam iyyuu na jaja; kanneen na arganis na galateeffatu ture;
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 ani hiyyeessa gargaarsa barbaachaaf booʼu, nama abbaa hin qabne kan namni isa gargaaru tokko iyyuu hin jirre fureeraatii.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Namni duʼuu gaʼe na eebbiseera; ani akka garaan haadha hiyyeessaa gammachuun ililchus godheera.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Qajeelummaa akka uffata kootti uffadheera; murtiin qajeelaan immoo uffata koo fi marata mataa koo ture.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Ani nama jaameef ija, okkolaaf immoo miilla taʼeen ture.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Ani rakkataadhaaf abbaan ture; nama ormaatiif illee nan falman ture.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Qarriffaa nama hamaa nan cabse; waan inni qabates afaan isaatii buuseera.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 “Ani akkana jedheen yaadee ture; ‘Manuma koo keessattin duʼa; barri jireenya kootiis akkuma cirrachaa baayʼata.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Hiddi koo gad fagaatee bishaan qaqqaba; fixeensis halkan guutuu dameewwan koo irra bula.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Ulfinni koo na keessatti haaraa taʼee jiraata; iddaanis harka koo keessatti haaromfama.’
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 “Namoonni calʼisanii gorsa koo eeggachaa abdiidhaan na dhaggeeffatu.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Erga ani dubbadhee booddee isaan deebiʼanii hin dubbanne; dubbiin koos akka gaariitti gurra isaanii seena ture.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Isaan akkuma nama bokkaa eeggatuutti na eeggatan; dubbii koos akkuma bokkaa arfaasaa dhugan.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Yeroo ani isaaniif seequtti isaan hin amanne; ifni fuula koos isaaniif waan guddaa ture.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Ani karaa isaaniif filee akka hangafa isaaniitti nan taaʼe; akka mootii loltoota isaa gidduu jiraatuutti nan jiraadhe; ani akka nama warra booʼan jajjabeessuus taʼe.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
