Jobs 29

1 Då heldt Job fram med talen sin og sagde:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 «Å, var eg som i fordums måna’r, som den gong Gud mi verja var,

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 då yver meg hans lampa skein, som lyste meg i myrkret fram,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 slik som eg var i mogne manndom, då Gud var ven i huset mitt,

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 då Allvald endå med meg var, og mine born eg kring meg såg,

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 då eg i fløyte foten tvådde, og olje rann av fjellet nær meg,

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 då eg til porten steig i byen, og sessen min på torget tok!

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 Ungdomen såg meg, løynde seg; dei gamle reiste seg og stod;

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 hovdingar stogga midt i talen og lagde handi på sin munn;

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 og røysti tagna hjå dei gjæve, og tunga seg til gomen kleimde;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 dei som meg høyrde, sælka meg, og dei som såg meg, vitna for meg.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 Eg berga arming når han ropa, og farlaus som var utan hjelp;

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 velsigning fekk eg frå forkomne, og enkjor fekk eg til å jubla.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Rettferd var min, eg hennar bunad; rett var mi kappa og mi kruna.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Eg for den blinde auga var, og føter var eg for den halte.

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Ein far eg var for fatigfolk; eg for ukjende saki granska.

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 På brotsmann tennerne eg knekte, reiv fengdi utor gapet hans.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Eg sagde: «I reiret skal eg døy, med dagar talrike som sand.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 Til roti mi skal vatnet trengja, dogg bu ved natt på greini mi;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 mi æra held seg frisk hjå meg, bogen vert ny handi mi.»

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Dei høyrde ventande på meg, og lydde stilt på rådi mi.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Og ikkje la dei mot mitt ord, min tale draup ned yver deim.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 På meg dei bia som på regn, ja, som vårregn opna munnen.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Eg smilte til mismodige, mitt andlit fekk dei ikkje myrkt.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Når eg deim vitja, sat eg fremst, sat som ein konge i sin herflokk, lik ein som trøystar syrgjande.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!