Jobs 34
1 Og Elihu tok atter til orde og sa:
І говорив Елі́гу та й сказав:
2 Hør mine ord, I vise, og lån mig øre, I forstandige!
„Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!
3 Øret prøver jo ord, likesom ganen smaker mat.
Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.
4 La oss velge det som er rett; la oss sammen søke å finne ut hvad der er godt!
Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.
5 Job har jo sagt: Jeg er rettferdig, og Gud har tatt min rett fra mig;
Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.
6 tross min rett skal jeg være en løgner; en drepende pil har rammet mig, enda der ingen brøde er hos mig.
Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
7 Hvem er en mann som Job, han som drikker bespottelse som vann
Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,
8 og gir sig i lag med dem som gjør ondt, og søker omgang med ugudelige menn?
і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?
9 For han har sagt: En mann har intet gagn av at han holder vennskap med Gud.
Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.
10 Derfor, I forstandige, hør på mig! Det være langt fra Gud å gjøre noget syndig og fra den Allmektige å være urettferdig!
Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!
11 Han lønner mennesket efter dets gjerninger og gjengjelder mannen efter hans ferd.
Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!
12 Ja sannelig, Gud gjør ikke noget syndig, og den Allmektige forvender ikke retten.
Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.
13 Hvem har overgitt jorden til hans varetekt, og hvem har overlatt hele jorderike til ham?
Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?
14 Dersom han bare vilde tenke på sig selv og dra sin Ånd og sin ånde til sig igjen,
Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —
15 da skulde alt kjød opgi ånden på én gang, og mennesket bli til støv igjen.
всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!
16 Men gi nu akt og hør på dette, lytt nøye til mine ord!
Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:
17 Kan vel en som hater retten, være hersker? Eller tør du fordømme den Rettferdige, den Mektige?
Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?
18 Sier vel nogen til en konge: Din niding, eller til en fyrste: Du ugudelige?
Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?
19 Gud tar jo ikke parti for fyrster og akter ikke en rik høiere enn en fattig? De er jo alle hans henders verk.
Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,
20 I et øieblikk dør de, midt om natten; folket raver og forgår, og den mektige rykkes bort, ikke ved menneskehånd.
за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.
21 For hans øine vokter på hver manns veier, og han ser alle hans skritt;
Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —
22 det finnes intet mørke og ingen dødsskygge hvor de som gjør ondt kan skjule sig;
немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.
23 Gud har ikke nødig å gi lenge akt på en mann før han må møte for Guds dom.
Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.
24 Han knuser de mektige uten å granske deres sak og setter så andre i deres sted.
Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.
25 Ja, han kjenner deres gjerninger, og han slår dem ned om natten så de går til grunne.
Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!
26 Han tukter dem som ugjerningsmenn, på et sted hvor alle kan se det;
Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,
27 for derfor vek de bort fra ham og aktet ikke på nogen av hans veier,
за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,
28 forat de skulde la de fattiges skrik komme for ham, forat han skulde høre de undertryktes rop.
щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.
29 Lar han være å skride inn, hvem tør da fordømme ham? Skjuler han sitt åsyn, hvem får da se ham? Både med et folk og med et enkelt menneske gjør han jo således,
Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,
30 forat et gudløst menneske ikke skal herske, forat det ikke skal være snarer for folket.
щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.
31 For har vel et slikt menneske nogensinne sagt til Gud: Jeg har vært overmodig, jeg vil herefter ikke gjøre det som ondt er;
Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!
32 det jeg ikke ser, det må du lære mig; har jeg gjort urett, så vil jeg ikke gjøre det mere?
Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“
33 Skulde han vel gjengjelde efter ditt tykke? Du har jo klandret ham. Så må du velge og ikke jeg, og hvad du vet, får du si.
Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!
34 Forstandige menn vil si til mig, ja hver vismann som hører på mig:
Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:
35 Job taler uten skjønnsomhet, og hans ord er ikke forstandige.
„Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.
36 Gid Job måtte bli prøvd uavlatelig, fordi han har svart på onde menneskers vis!
О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,
37 For til sin synd legger han brøde; her iblandt oss klapper han i hendene og bruker mange ord om Gud.
бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.
