Job 7
1 militia est vita hominis super terram et sicut dies mercennarii dies eius
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 sicut servus desiderat umbram et sicut mercennarius praestolatur finem operis sui
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 sic et ego habui menses vacuos et noctes laboriosas enumeravi mihi
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 si dormiero dico quando consurgam et rursum expectabo vesperam et replebor doloribus usque ad tenebras
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 induta est caro mea putredine et sordibus pulveris cutis mea aruit et contracta est
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 dies mei velocius transierunt quam a texente tela succiditur et consumpti sunt absque ulla spe
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 memento quia ventus est vita mea et non revertetur oculus meus ut videat bona
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 nec aspiciet me visus hominis oculi tui in me et non subsistam
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 nec revertetur ultra in domum suam neque cognoscet eum amplius locus eius
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 quapropter et ego non parcam ori meo loquar in tribulatione spiritus mei confabulabor cum amaritudine animae meae
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 numquid mare sum ego aut cetus quia circumdedisti me carcere
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 si dixero consolabitur me lectulus meus et relevabor loquens mecum in strato meo
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 terrebis me per somnia et per visiones horrore concuties
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 quam ob rem elegit suspendium anima mea et mortem ossa mea
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 desperavi nequaquam ultra iam vivam parce mihi nihil enim sunt dies mei
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 quid est homo quia magnificas eum aut quia ponis erga eum cor tuum
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 visitas eum diluculo et subito probas illum
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 usquequo non parces mihi nec dimittis me ut gluttiam salivam meam
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 peccavi quid faciam tibi o custos hominum quare posuisti me contrarium tibi et factus sum mihimet ipsi gravis
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 cur non tolles peccatum meum et quare non auferes iniquitatem meam ecce nunc in pulvere dormiam et si mane me quaesieris non subsistam
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
