Zsoltárok 137

1 Bábel folyóinál – ott ültünk, sirtunk is, mikor megemlékeztünk Cziónról.

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 A fűzfákra aggattuk benne hárfáinkat.

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 Mert ott kértek tőlünk foglyulejtőink énekszót, és zaklatóink vígságot: énekeljetek nekünk Czíón énekeiből!

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Hogyan énekeljük az Örökkévaló énekét. idegen földön?

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Ha rólad megfeledkezem, Jeruzsálem, feledkezzék rólam a jobbom!

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Tapadjon nyelvem inyemhez, ha meg nem emlékezem rólad, ha föl nem emelem Jeruzsálemet örömöm tetejére!

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Emlékezzél meg, Örökkévaló, Jeruzsálem napjáról, Edóm fiairól, a kik azt mond- ták: dúljátok, dúljátok az alapig benne!

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 Bábel leánya, pusztulásra való te – boldog, a ki megfizeti néked tettedet, melyet elkövettél rajtunk!

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 Boldog, a ki megragadja. és szétzúzza kisdedeidet a sziklán!

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!