Job 29
1 Und Hiob fuhr fort, seinen Spruch anzuheben, und sprach:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 O daß ich wäre wie in den Monden der Vorzeit, wie in den Tagen, da Gott mich bewahrte,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 als seine Leuchte über meinem Haupte schien, und ich bei seinem Lichte durch die Finsternis wandelte;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 wie ich war in den Tagen meiner Reife, als das Vertrauen Gottes über meinem Zelte waltete,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 als der Allmächtige noch mit mir war, meine Knaben rings um mich her;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 als meine Schritte sich in Milch badeten, und der Fels neben mir Ölbäche ergoß;
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 als ich durch das Tor in die Stadt hineinging, meinen Sitz auf dem Platze aufstellte:
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Die Jünglinge sahen mich und verbargen sich, und die Greise erhoben sich, blieben stehen;
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 die Fürsten hielten die Worte zurück und legten die Hand auf ihren Mund;
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 die Stimme der Vornehmen verstummte, und ihre Zunge klebte an ihrem Gaumen.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Denn wenn das Ohr von mir hörte, so pries es mich glücklich, und wenn das Auge mich sah, so legte es Zeugnis von mir ab.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Denn ich befreite den Elenden, der um Hilfe rief, und die Waise, die keinen Helfer hatte.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Der Segen des Umkommenden kam über mich, und das Herz der Witwe machte ich jubeln.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Ich kleidete mich in Gerechtigkeit, und sie bekleidete mich, wie in Oberkleid und Kopfbund in mein Recht.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Auge war ich dem Blinden, und Fuß dem Lahmen;
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Vater war ich den Dürftigen, und die Rechtssache dessen, den ich nicht kannte, untersuchte ich;
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 und ich zerbrach das Gebiß des Ungerechten, und seinen Zähnen entriß ich die Beute.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Und ich sprach: In meinem Neste werde ich verscheiden, und meine Tage vermehren wie der Sand;
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 meine Wurzel wird ausgebreitet sein am Wasser, und der Tau wird übernachten auf meinem Gezweig;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 meine Ehre wird frisch bei mir bleiben, und mein Bogen sich in meiner Hand verjüngen.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Sie hörten mir zu und harrten, und horchten schweigend auf meinen Rat.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Nach meinem Worte sprachen sie nicht wieder, und auf sie träufelte meine Rede.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Und sie harrten auf mich wie auf den Regen, und sperrten ihren Mund auf wie nach dem Spätregen.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Ich lächelte ihnen zu, wenn sie kein Vertrauen hatten, und das Licht meines Angesichts konnten sie nicht trüben.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Ich wählte für sie den Weg aus, und saß als Haupt, und thronte wie ein König unter der Kriegsschar, gleichwie einer, der Trauernde tröstet.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
