Job 4
1 Alors Éliphaz, le Thémanite, prit la parole,
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 « Si quelqu'un s'aventure à parler avec toi, seras-tu affligé? Mais qui peut se retenir de parler?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Voici, vous avez instruit beaucoup de gens, vous avez renforcé les mains faibles.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Tes paroles ont soutenu celui qui tombait, tu as raffermi les genoux faibles.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Mais maintenant, cela t'est arrivé, et tu t'es évanoui. Il vous touche, et vous êtes troublé.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Votre piété n'est-elle pas votre confiance? L'intégrité de vos voies n'est-elle pas votre espoir?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 « Souviens-toi maintenant de celui qui a péri, étant innocent? Ou bien où ont été coupés les montants?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Selon ce que j'ai vu, ceux qui labourent l'iniquité qui sèment le trouble, récoltent la même chose.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Par le souffle de Dieu, ils périssent. Ils sont consumés par le souffle de sa colère.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Le rugissement du lion, et la voix du lion féroce, les dents des jeunes lions, sont cassées.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Le vieux lion périt par manque de proie. Les petits de la lionne sont dispersés.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 « Or, une chose m'a été rapportée en secret. Mon oreille en a reçu un murmure.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Dans les pensées des visions de la nuit, quand le sommeil profond tombe sur les hommes,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 La peur m'a saisi, et le tremblement, qui a fait trembler tous mes os.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Alors un esprit passa devant ma face. Les poils de ma chair se sont dressés.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Elle était immobile, mais je ne pouvais pas discerner son apparence. Une forme était devant mes yeux. Silence, puis j'ai entendu une voix, disant,
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 « Un homme mortel serait-il plus juste que Dieu? Un homme peut-il être plus pur que son créateur?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Voici, il ne fait pas confiance à ses serviteurs. Il charge ses anges d'erreurs.
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Combien plus ceux qui habitent des maisons d'argile, dont les fondations sont dans la poussière, qui sont écrasés par la mite!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Entre le matin et le soir, ils sont détruits. Ils périssent à jamais sans que personne ne s'en aperçoive.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Leur corde de tente n'est-elle pas arrachée en eux? Ils meurent, et cela sans sagesse.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
