1 Thessalonians 2
1 For yourselves, brethren, know our entrance to you, that it was not in vain:
Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
2 But even after we had suffered before, and were shamefully treated, as ye know, at Phillippi, we were bold in our God to speak to you the gospel of God with much contention.
нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
3 For our exhortation [was] not from deceit, nor from impurity, nor in guile;
Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,
4 But as we were allowed by God to be put in trust with the gospel, even so we speak; not as pleasing men, but God, who trieth our hearts.
а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
5 For neither at any time used we flattering words, as ye know, nor a cloke of covetousness; God [is] witness:
Школи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.
6 Nor from men sought we glory, neither from you, nor [yet] from others, when we might have been burdensome, as the apostles of Christ.
Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
7 But we were gentle among you, even as a nurse cherisheth her children:
Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,
8 So being affectionately desirous of you, we were willing to have imparted to you, not the gospel of God only, but also our own souls, because ye were dear to us.
оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовісте Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
9 For ye remember, brethren, our labor and toil: for laboring night and day, because we would not be chargeable to any of you, we preached to you the gospel of God.
Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
10 Ye [are] witnesses, and God [also], how holily, and justly, and unblamably we behaved ourselves among you that believe:
Ви сьвідки і Бог, як преподобне, і праведно, і непорочне ми обертались між вами віруючими,
11 As ye know how we exhorted, and comforted, and charged every one of you, as a father [doth] his children,
яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;
12 That ye would walk worthy of God, who hath called you into his kingdom and glory.
щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
13 For this cause also we thank God without ceasing, because, when ye received the word of God which ye heard from us, ye received [it] not [as] the word of men, but (as it is in truth) the word of God, which effectually worketh also in you that believe.
Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є, ) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
14 For ye, brethren, became followers of the churches of God which in Judea are in Christ Jesus: for ye also have suffered like things from your own countrymen, even as they [have] from the Jews:
Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
15 Who both killed the Lord Jesus, and their own prophets, and have persecuted us; and they please not God, and are contrary to all men:
що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,
16 Forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved, to fill up their sins always: for the wrath is come upon them to the uttermost.
що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець кнїв (Божий).
17 But we, brethren, being taken from you for a short time in presence, not in heart, endeavored the more abundantly to see your face with great desire.
Ми ж, браттє, осиротівши без вас на час-годину, лицем, а не сердцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
18 Wherefore we would have come to you, even I Paul, once and again; but Satan hindered us.
Тимже хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
19 For what [is] our hope, or joy, or crown of rejoicing? [Are] not even ye in the presence of our Lord Jesus Christ at his coming?
Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приході Його?
20 For ye are our glory and joy.
Ви бо слава наша і радість.
