Psalms 78

1 An Instructive Psalm. Asaph’s. Give ear, O my people, to mine instruction, Bend your ear to the sayings of my mouth;

Пісня навча́льна Асафова.

2 I will open, in a parable, my mouth, I will pour forth enigmas out of antiquity; —

нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Which we have heard, and come to know, And, our fathers, have recounted to us;

Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 We will not withhold [them] from their children, To a later generation, recounting the praises of Yahweh, Even his might and his wonders which he wrought;

того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 When he set up a testimony in Jacob, And, a law, appointed in Israel, —Which he commanded our fathers, That they might make them known to their children;

Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 To the end, A later generation, might come to know, Children who should be born, Who should arise, and recount [them] to their children;

щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 That they might set, in Elohim, their confidence, —And not forget the doings of El, But, his commandments, might observe;

І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 And not become, like their fathers, a generation stubborn and rebellious, —A generation that fixed not their heart, Neither was their spirit, faithful with GOD.

І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 The sons of Ephraim—armed bowmen, Turned in the day of battle;

Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 They kept not the covenant of God, And, in his law, refused to walk;

вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 And forgat His doings, And his wonders which he had showed them:

і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 In presence of their fathers, wrought he, wondrously, —In the land of Egypt—the field of Zoan:

Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 He clave the sea, and caused them to pass through, And reared up the waters like a mound;

Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 And led them, by a cloud, in the daytime, And all the night, by a light of fire;

і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 He used to cleave rocks in the desert, And let them drink as out of mighty deeps;

на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 And he brought forth streams out of the cliff, And caused waters to flow down, like rivers.

Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 But again, once more sinned they against him, Resisting the Most High in a land of drought:

Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 They put GOD to the proof in their heart, By asking food to their mind:

і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 Yea they spake against Elohim, —They said, Can GOD prepare a table in the desert?

І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Lo! he hath smitten a rock, And waters, have gushed out, Yea, torrents, have rushed along, —Food also, can he give? Or provide flesh for his people?

Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Therefore, Yahweh hearkened, and became wroth, —And, a fire, was kindled against Jacob, Moreover also, anger, mounted against Israel;

Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 Because, They believed not in God, Nor trusted in his salvation;

бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 Though he had commanded the skies above, And, the doors of the heavens, had opened;

А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 And had rained on them manna to eat, And, the corn of the heavens, had given to them:

і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 The food of the mighty, each one did eat, Nourishment, sent he them to the full;

Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 He let loose an east wind in the heavens, Then guided he, in his might, a south wind;

Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 And rained upon them flesh as the dust, And, like the sand of the seas, birds of wing;

і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 And let them fall in the midst of their camp, —Round about their habitations.

і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 So they did eat and were abundantly filled, When, what they longed for, he had brought them: —

І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 They had not turned away from what they had longed for, Yet was their food in their mouth,

Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 When, the anger of God, mounted against them, And he slew of their vigorous youths, And, the choice young men of Israel, caused he to bow down in death.

а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 For all this, sinned they still, And believed not in his wonders;

Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 So he ended, in a breath, their days, And their years, in a sudden terror!

— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 If he slew [of] them, then they sought him, Yea they turned, and did earnestly seek GOD;

Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 And remembered that, Elohim, was their rock, Yea, EL Most High, their Redeemer:

і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 So they spake him fair with their mouth, And, with their tongue, did promise him falsely;

І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 But, their heart, was not fixed with him, Nor were they trusty in his covenant:

бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Yet, he, full of compassion, would put a propitiatory-covering over iniquity, and not destroy, —Yea, many a time, turned he back his anger, And would not stir up all his wrath.

Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 So then he remembered, That, Flesh, they were, A Wind departing, that returneth not.

і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 How often they, Resisted him in the desert, Vexed him, in the waste:

Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 Yea they again put GOD to the test, And, to the Holy One of Israel, caused they sorrow:

І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 They remembered not his hand—The day, When he ransomed them from the adversary;

вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 When he set, in Egypt, his signs, And his wonders, in the plain of Zoan;

як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 When he turned, into blood, their Nile-streams, And, their own rivers, could they not drink;

і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 He sent among them, The gad-fly, and it devoured them, And the frog, and it despoiled them;

Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 When he gave to the corn-locust their produce, And their toil, to the swarming locust;

А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 He killed, with hail, their vine, And their sycomores, with frost:

Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 When he gave up, to hail-storms, their beasts, And their cattle, to pestilent fevers;

І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 He sent among them the heat of his anger, Wrath and indignation and distress, —A mission of messengers of misfortune:

Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 He leveled a path for his anger, Withheld not, from death, their soul, But, their life—to the pestilence, he delivered:

Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 So he smote, Every first-born in Egypt, The beginning of their strength, in the tents of Ham;

І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 And he set forth, like sheep, his people, And guided them, like a flock in the desert;

І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 Yea he led them securely, and they dreaded not, And, their enemies, the sea did cover.

І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 Then brought he them within his own holy bounds, The mountain-range, which his right hand made his own:

І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 So he drave out, before them, [whole] nations, And allotted them, by line, an inheritance, And caused to dwell, in their own homes, the tribes of Israel.

І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 But they tested and resisted God Most High, And, his testimonies, did not observe;

Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 But drew back and dealt treacherously, like their fathers, They turned aside, like deceitful bowmen;

і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 And provoked him to anger with their high places, And, with their images, used to move him to jealousy.

І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 God heard and was wroth, And greatly abhorred Israel;

Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 So he gave up the habitation of Shiloh, The tent he had set up among Men;

і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 Yea he gave up, into captivity, his strength, And his beauty into the hand of an adversary;

і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 And delivered up, to the sword, his people, And, with his own inheritance, was he wroth;

І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 His young men, were devoured by fire, And, his virgins, were not praised in song;

його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 His priests, by the sword, did fall, And, his widows, were not able to bewail.

його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Then awoke, as one that had slept, Adonay, As a warrior exulting with wine!

Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 So he smote his adversaries in the rear, Reproach age-abiding, laid he upon them.

і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Howbeit he rejected the tent of Joseph, And, the tribe of Ephraim, did not choose:

Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 But made choice of the tribe of Judah, The mountain of Zion, which he loved;

а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 And built, like the heights, his sanctuary, Like the earth, he founded it to times age-abiding.

І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 And made choice of David his servant, And took him from among the folds of the sheep:

І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 From after the sucking ewes, he brought him in, —To be shepherd to Jacob his people, And to Israel, his inheritance.

від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 So he did shepherd them, according to the singleness of his heart, And, with the discernment of his hands, used he to guide them.

і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!