Acts 15
1 And, certain persons, coming down from Judea, began to teach the brethren—Except ye be circumcised according to the custom of Moses, ye cannot be saved.
[Тим часом] прийшли з Юдеї деякі [люди] та навчали братів: «Якщо не будете обрізані за звичаєм Мойсеєвим, то не можете спастися».
2 And, when Paul and Barnabas had had no little dissension and discussion with them, it was arranged that Paul and Barnabas and certain others from among them should go up unto the Apostles and Elders in Jerusalem concerning this question,
Це призвело до чималого конфлікту та суперечки між Павлом та Варнавою й тими, хто прийшов. Тоді вирішили, щоб Павло та Варнава й деякі інші з них пішли разом в Єрусалим із цією справою до апостолів та старійшин.
3 They, therefore, being set forward by the Assembly, began passing through Phoenicia and Samaria, fully relating the conversion of them of the nations, and were causing great joy unto all the brethren.
Тоді вони, послані церквою, пішли через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників. Це викликало велику радість серед усіх братів.
4 And, having arrived in Jerusalem, they were welcomed by the Assembly and the Apostles and the Elders; and they recounted all things God had done with them.
Прибувши в Єрусалим, вони були прийняті церквою, апостолами та старійшинами й розповіли, як багато Бог зробив через них.
5 But there [had] stood forth some of those who, from the sect of Pharisees, had believed, saying—It is needful to be circumcising them, also to charge them to be keeping the law of Moses.
Але деякі віруючі з угрупування фарисеїв казали, що [язичників] потрібно обрізати та наказати їм, щоб дотримувалися Закону Мойсея.
6 And the Apostles and Elders were gathered together to see about this matter.
Апостоли та старійшини зібралися для розгляду цього питання.
7 And, when much discussion had arisen, Peter standing up, said unto them—Brethren! Ye yourselves, well know that, in days long past, amongst you, God chose that, through my mouth, the nations should hear the word of the glad tidings, and believe.
Після тривалого обговорення Петро піднявся та звернувся до них: «Брати, ви знаєте, що від перших днів Бог обрав мене з-поміж вас, щоби з моїх уст язичники почули слово Доброї Звістки та увірували.
8 And, the heart-observing God, bare witness, —unto them, giving the Holy Spirit, just as, even unto us;
І Бог, Який знає серця, засвідчив їм, давши Духа Святого, як і нам.
9 and made no distinction at all betwixt us and them, by their faith, purifying their hearts.
Він не зробив жодної різниці між нами й ними, очистивши вірою їхні серця.
10 Now, therefore, why are ye proving God, that ye should put a yoke upon the neck of the disciples, which, neither our fathers, nor we, have been able to bear.
То чому ж ви випробовуєте Бога, накладаючи на шиї учнів ярмо, якого ні ми, ні наші батьки не могли нести?
11 But, through the favour of the Lord Jesus, we believe we shall be saved, in like manner as, even they.
Адже ми віримо, що отримуємо спасіння через благодать Господа Ісуса так само, як і вони».
12 And all the throng held their peace, and began to hearken unto Barnabas and Paul relating how many signs and wonders God had done among the nations, through them.
Тоді все зібрання стихло й почало слухати Варнаву й Павла, що розповідали про чудеса та знамення, які Бог зробив через них серед язичників.
13 And, after they held their peace, James answered, saying—Brethren! hearken unto me.
Коли вони закінчили, Яків сказав: «Брати, послухайте мене!
14 Symeon, hath fully told how God, first visited, to take out of the nations, a people for his name.
Симон розповів нам, як спочатку Бог прийшов обрати з-поміж язичників народ для Свого імені.
15 And, with this, agree the words of the prophets, according as it is written—
І з цим узгоджуються слова пророків, як написано:
16 After these things, will I return, and will rebuild the tent of David that hath fallen, and, the ruins thereof, will I rebuild, and will set it up again:
„Після цього Я повернуся та відбудую занепалий дім Давида. Я відбудую його руїни та відновлю його,
17 That the residues of men may seek out the Lord, and all the nations upon whom my name hath been called, saith the Lord that doeth these things,
щоб решта людей шукали Господа, навіть і всі язичники, над якими закликано Моє ім’я. Так каже Господь, Який робить усе це
19 Wherefore, I, judge, not to be troubling them who, from the nations, are turning unto God;
Тому, я вважаю, ми не повинні створювати труднощів для язичників, які навертаються до Бога.
20 but to write unto them, to abstain from the pollutions of idols, and from fornication, and from what is strangled, and from blood.
Натомість ми повинні написати їм і застерегти від оскверненого ідолами, від статевої розпусти, від задушених тварин та крові.
21 For, Moses, out of ancient generation, hath, in every city, them who proclaim him; seeing, that in the synagogues, every sabbath, he is read.
Бо [Закон] Мойсея з давніх-давен проповідується в кожному місті й читається в синагогах щосуботи».
22 Then, seemed it good unto the Apostles and the Elders with the whole Assembly to send chosen men from among them unto Antioch, with Paul and Barnabas, —even Judas who is called Barsabbas, and Silas, men taking a lead among the brethren:
Тоді апостоли та старійшини разом зі всією церквою вирішили обрати з-поміж себе кількох людей та надіслати їх до Антіохії разом із Павлом та Варнавою. Вони обрали Юду, званого Варсавою, та Силу, які були проводирями серед братів.
23 writing through their hand—The Apostles and the Elder Brethren, unto the brethren throughout Antioch and Syria and Cilicia, who are from among the nations, wish joy!
Через них передали такого листа: «Брати апостоли та старійшини до братів з язичників, які знаходяться в Антіохії, Сирії та Килікії. Вітаємо вас!
24 Inasmuch as we had heard that, certain from among us, had troubled you with words, dismantling your souls, —unto whom we had given no instructions,
Оскільки ми почули, що деякі [люди], які вийшли від нас, без нашого дозволу потурбували вас своїми словами й засмутили ваші душі, кажучи, що вам потрібно обрізатись та дотримуватися Закону,
25 It seemed good unto us, coming to be of one accord, that we should choose men and send them unto you, with our beloved Barnabas and Paul, —
ми одностайно вирішили обрати деяких чоловіків та надіслати їх до вас разом з улюбленими нашими Варнавою й Павлом,
26 men who have given up their lives in behalf of the name of our Lord Jesus Christ.
людьми, які віддали своє життя заради імені Господа нашого Ісуса Христа.
27 We have sent, therefore, Judas and Silas, who also, themselves, by word of mouth, can tell you the same things.
Ми надсилаємо до вас Юду та Силу, щоб вони словами сповістили вам те, що ми написали.
28 For it hath seemed good unto the Holy Spirit and unto us, no greater burden, to be laying upon you, than these necessary things: —
Бо угодно Святому Духові й нам не накладати на вас більше ніякого тягаря, окрім цього необхідного:
29 To be abstaining from idol sacrifices, and from blood, and from what is strangled, and from fornication, —From which, if ye keep yourselves, ye shall prosper. Fare ye well.
утримуйтеся від їжі, яка приносилась ідолам, від крові, від задушених тварин та від статевої розпусти. Дотримуючись цього, ви зробите добре. Будьте здорові!»
30 They, therefore, being let go, came down unto Antioch; and, having gathered together the throng, delivered the letter,
Отже, посланці прийшли в Антіохію та, скликавши все зібрання, передали листа.
31 and, when they read it, they rejoiced for the consolation.
Прочитавши його, брати зраділи цьому підбадьорюванню.
32 And, both Judas and Silas, being themselves also prophets, with much discourse, consoled and confirmed the brethren.
Юда та Сила, які самі були пророками, багатьма словами підбадьорювали та зміцнювали братів.
33 And, when they had spent a time, they were let go, in peace, from the brethren, unto them who had sent them.
Вони провели там деякий час, і брати відпустили їх із миром до тих, хто їх надіслав.
Однак Сила вирішив залишитися, а Юда повернувся до Єрусалима.
35 But, Paul and Barnabas, tarried in Antioch, teaching and telling the joyful tidings, —along with many others also, —of the word of the Lord.
Павло та Варнава залишились в Антіохії, де вони з багатьма іншими [братами] навчали та проповідували Добру Звістку Слова Господнього.
36 And, after certain days, Paul, said unto Barnabas—Let us now return, and visit the brethren in every city in which we have declared the word of the Lord, and see how they are.
Через декілька днів Павло сказав Варнаві: «Повернімося та відвідаймо братів із кожного міста, де ми проповідували Слово Господнє, побачимо, що вони роблять».
37 And, Barnabas, was minded to take with them John also, called Mark;
Варнава хотів взяти з собою Івана, якого звали Марком.
38 but Paul deemed it right, as to him who had withdrawn from them, back from Pamphylia, and had not gone with them unto the work, not to be taking with them, this, man.
А Павло вважав, що не варто брати з собою того, хто залишив їх у Памфілії і не пішов із ними на служіння.
39 And there arose an angry feeling, so that they separated one from the other: and, Barnabas, taking Mark, sailed away unto Cyprus, —
Незгода між ними була досить гострою, так що вони розділилися: Варнава взяв із собою Марка та відплив до Кіпру;
40 whereas, Paul, choosing Silas, went forth, committed unto the favour of the Lord by the brethren,
Павло ж обрав Силу й вирушив у дорогу, переданий братами благодаті Господа.
41 and proceeded to pass through Syria and Cilicia, confirming the assemblies.
Він пройшов через Сирію та Килікію, зміцнюючи церкви.
