Job 14
1 “Man, who is born of woman, is short of days and full of trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Like a flower, he comes forth, then withers away; like a fleeting shadow, he does not endure.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Do You open Your eyes to one like this? Will You bring him into judgment before You?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who can bring out clean from unclean? No one!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Since his days are determined and the number of his months is with You, and since You have set limits that he cannot exceed,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 look away from him and let him rest, so he can enjoy his day as a hired hand.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 For there is hope for a tree: If it is cut down, it will sprout again, and its tender shoots will not fail.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 If its roots grow old in the ground and its stump dies in the soil,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 at the scent of water it will bud and put forth twigs like a sapling.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But a man dies and is laid low; he breathes his last, and where is he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 As water disappears from the sea and a river becomes parched and dry,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 so a man lies down and does not rise. Until the heavens are no more, he will not be awakened or roused from sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 If only You would hide me in Sheol and conceal me until Your anger has passed! If only You would appoint a time for me and then remember me! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 When a man dies, will he live again? All the days of my hard service I will wait, until my renewal comes.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 You will call, and I will answer; You will desire the work of Your hands.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 For then You would count my steps, but would not keep track of my sin.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 My transgression would be sealed in a bag, and You would cover over my iniquity.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 But as a mountain erodes and crumbles and a rock is dislodged from its place,
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 as water wears away the stones and torrents wash away the soil, so You destroy a man’s hope.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 You forever overpower him, and he passes on; You change his countenance and send him away.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 If his sons receive honor, he does not know it; if they are brought low, he is unaware.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 He feels only the pain of his own body and mourns only for himself.”
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
