Acts 20
1 When the uproar had ended, Paul sent for the disciples. And after encouraging them, he said goodbye to them and left for Macedonia.
А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
2 After traveling through that area and speaking many words of encouragement, he arrived in Greece,
Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
3 where he stayed three months. And when the Jews formed a plot against him as he was about to sail for Syria, he decided to go back through Macedonia.
і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
4 Paul was accompanied by Sopater son of Pyrrhus from Berea, Aristarchus and Secundus from Thessalonica, Gaius from Derbe, Timothy, and Tychicus and Trophimus from the province of Asia.
Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
5 These men went on ahead and waited for us in Troas.
Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
6 And after the Feast of Unleavened Bread, we sailed from Philippi, and five days later we rejoined them in Troas, where we stayed seven days.
А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
7 On the first day of the week we came together to break bread. Since Paul was ready to leave the next day, he talked to them and kept on speaking until midnight.
А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
8 Now there were many lamps in the upper room where we were gathered.
А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
9 And a certain young man named Eutychus, seated in the window, was sinking into a deep sleep as Paul talked on and on. When he was sound asleep, he fell from the third story and was picked up dead.
Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
10 But Paul went down, threw himself on the young man, and embraced him. “Do not be alarmed!” he said. “He is still alive!”
Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
11 Then Paul went back upstairs, broke bread, and ate. And after speaking until daybreak, he departed.
А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
12 And the people were greatly relieved to take the boy home alive.
А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
13 We went on ahead to the ship and sailed to Assos, where we were to take Paul aboard. He had arranged this because he was going there on foot.
А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
14 And when he met us at Assos, we took him aboard and went on to Mitylene.
А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
15 Sailing on from there, we arrived the next day opposite Chios. The day after that we arrived at Samos, and on the following day we came to Miletus.
І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
16 Paul had decided to sail past Ephesus to avoid spending time in the province of Asia, because he was in a hurry to reach Jerusalem, if possible, by the day of Pentecost.
Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
17 From Miletus, Paul sent to Ephesus for the elders of the church.
А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
18 When they came to him, he said, “You know how I lived the whole time I was with you, from the first day I arrived in the province of Asia.
І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
19 I served the Lord with great humility and with tears, especially in the trials that came upon me through the plots of the Jews.
і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
20 I did not shrink back from declaring anything that was helpful to you as I taught you publicly and from house to house,
як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
21 testifying to Jews and Greeks alike about repentance to God and faith in our Lord Jesus Christ.
І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
22 And now, compelled by the Spirit, I am going to Jerusalem, not knowing what will happen to me there.
І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
23 I only know that in town after town the Holy Spirit warns me that chains and afflictions await me.
тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
24 But I consider my life of no value to me, if only I may finish my course and complete the ministry I have received from the Lord Jesus—the ministry of testifying to the good news of God’s grace.
Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
25 Now I know that none of you among whom I have preached the kingdom will see my face again.
І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
26 Therefore I testify to you this day that I am innocent of the blood of all men.
Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
27 For I did not shrink back from declaring to you the whole will of God.
бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
28 Keep watch over yourselves and the entire flock of which the Holy Spirit has made you overseers. Be shepherds of the church of God, which He purchased with His own blood.
Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
29 I know that after my departure, savage wolves will come in among you and will not spare the flock.
Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
30 Even from your own number, men will rise up and distort the truth to draw away disciples after them.
Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
31 Therefore be alert and remember that for three years I never stopped warning each of you night and day with tears.
Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
32 And now I commit you to God and to the word of His grace, which can build you up and give you an inheritance among all who are sanctified.
А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
33 I have not coveted anyone’s silver or gold or clothing.
Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
34 You yourselves know that these hands of mine have ministered to my own needs and those of my companions.
Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
35 In everything, I showed you that by this kind of hard work we must help the weak, remembering the words of the Lord Jesus Himself: ‘It is more blessed to give than to receive.’”
Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
36 When Paul had said this, he knelt down with all of them and prayed.
Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
37 They all wept openly as they embraced Paul and kissed him.
І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
38 They were especially grieved by his statement that they would never see his face again. Then they accompanied him to the ship.
А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
