Hebræerne 6
1 Lader os derfor forbigå Begyndelsesordet om Kristus og skride frem til Fuldkommenhed uden atter at lægge Grundvold med Omvendelse fra døde Gerninger og med Tro på Gud,
Тому залишімо початок вчення Христового й прямуймо до досконалості, не закладаючи знову основ для покаяння у вчинках, [що ведуть до] смерті, віри в Бога,
вчення про ритуальні обмивання, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. (aiōnios g166)
3 Ja, dette ville vi gøre, såfremt Gud tilsteder det.
Так і зробимо, якщо Бог дозволить.
4 Thi dem, som een Gang ere blevne oplyste og have smagt den himmelske Gave og ere blevne delagtige i den Helligånd
Бо неможливо тих, хто колись був просвітлений, хто скуштував небесного дару й став учасником Святого Духа,
хто скуштував доброти Божого Слова та сили майбутнього віку (aiōn g165)
6 og som ere faldne fra, - dem er det umuligt atter at forny til Omvendelse da de igen korsfæste sig Guds Søn og stille ham til Spot.
і хто відпав, знову повернути до покаяння. Адже вони самі наново розпинають Сина Божого й публічно зневажають Його.
7 Thi Jorden, som drikker den ofte derpå faldende Regn og frembringer Vækster, tjenlige for dem, for hvis Skyld den også dyrkes, får Velsignelse fra Gud;
Бо Земля, яка п’є дощ, що часто зрошує її, і яка приносить врожай, корисний для того, хто його вирощує, отримує Боже благословення.
8 men når den bærer Torne og Tidsler, er den ubrugbar og Forbandelse nær; Enden med den er at brændes.
А земля, яка приносить терни та будяки, ні для чого не придатна та близька до прокляття, а її кінець – спалення.
9 Dog, i Henseende til eder, I elskede! ere vi overbeviste om det bedre og det, som bringer Frelse, selv om vi tale således.
Улюблені, хоча й говоримо так, ми впевнені, що у вашому випадку [справи] кращі і ви є спасенними.
10 Thi Gud er ikke uretfærdig, så at han skulde glemme eders Gerning og den Kærlighed, som I have udvist imod hans Navn, idet I have tjent og tjene de hellige.
Адже Бог не є несправедливий; Він не забуде вашої праці та любові, яку ви проявили та продовжуєте проявляти в ім’я Його, служачи святим.
11 Men vi ønske, at enhver af eder må udvise den samme Iver efter den fulde Vished i Håbet indtil Enden,
Ми бажаємо, щоб кожен із вас до кінця виявляв старанність та повноту надії,
12 for at I ikke skulle blive sløve, men efterfølge dem, som ved Tro og Tålmodighed arve Forjættelserne.
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, хто завдяки вірі та терпінню успадковує обітниці.
13 Thi da Gud gav Abraham Forjættelsen, svor han ved sig selv, fordi han ingen større havde at sværge ved, og sagde:
Коли Бог давав обітницю Авраамові, то поклявся Самим Собою, бо не мав когось більшого.
14 "Sandelig, jeg vil rigeligt velsigne dig og rigeligt mangfoldiggøre dig."
Він сказав: «Я неодмінно рясно благословлю тебе й дуже розмножу твоїх [нащадків]».
15 Og således opnåede han Forjættelsen ved at vente tålmodigt.
І ось, терпляче чекаючи, [Авраам] отримав обіцяне.
16 Mennesker sværge jo ved en større, og Eden er dem en Ende på al Modsigelse til Stadfæstelse.
Люди клянуться кимось більшим, ніж вони, і клятва підтверджує сказане та припиняє всяку суперечку.
17 Derfor, da Gud ydermere vilde vise Forjættelsens Arvinger sit Råds Uforanderlighed, føjede han en Ed dertil,
Тому й Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого наміру, підтвердив це клятвою,
18 for at vi ved to uforanderlige Ting, i hvilke det var umuligt, at Gud kunde lyve, skulde have en kraftig Opmuntring, vi, som ere flyede hen for at holde fast ved det Håb, som ligger foran os,
щоб дві незмінні речі, у яких Бог не може говорити неправду, стали для нас – тих, що знайшли в Ньому захист та вхопилися за надію, яка була перед нами, – непохитною втіхою.
19 hvilket vi have som et Sjælens Anker, der er sikkert og fast og går ind inden for Forhænget,
Ця надія – немов якір для душі, тверда й непорушна. Вона входить усередину, за завісу,
