Salme 59
1 Til Sangmesteren. Al-tasjhet. Af David. En Miktam, da Saul udsendte Folk, som skulle vogte Huset for at dræbe ham.
Для дириґента хору. На спів: „Не вигуби“. Золотий псалом Давидів, коли послав був Саул, і стерегли́ його дім, щоб убити його. Ви́зволь мене від моїх ворогі́в, о мій Боже, від напасникі́в моїх охорони́ Ти мене!
2 Fri mig fra mine Fjender, min Gud, bjærg mig fra dem, der rejser sig mod mig;
Ви́зволь мене від злочи́нців, і спаси мене від кровоже́рних,
3 fri mig fra Udaadsmænd, frels mig fra blodstænkte Mænd!
бо ось причаї́лись на душу мою, на мене збираються сильні, — не моя в тім провина, о Господи, і не мій гріх!
4 Thi se, de lurer efter min Sjæl, stærke Mænd stimler sammen imod mig, uden at jeg har Skyld eller Brøde.
Без моєї провини вони он збігаються та готу́ються, — устань же назу́стріч мені та побач!
5 Uden at jeg har forbrudt mig, HERRE, stormer de frem og stiller sig op. Vaagn op og kom mig i Møde, se til!
І Ти, Господи, Боже Саваоте, Боже Ізраїлів, збудися, щоб покара́ти всіх поган, — і не помилуй ніко́го із зра́дників злих! (Се́ла)
6 Du er jo HERREN, Hærskarers Gud, Israels Gud. Vaagn op og hjemsøg alle Folkene, skaan ej een af de troløse Niddinger! (Sela)
На́двечір вони поверта́ються, ски́глять, як пес, і перебігають по місту,
7 Ved Aften kommer de tilbage, hyler som Hunde og stryger gennem Byen!
й ось слова виверга́ють уста́ми своїми, мечі в їхніх губах, — та хто це почує.
8 Se, deres Mund løber over, paa deres Læber er Sværd, thi: »Hvem skulde høre det?«
Але посмієшся з них, Господи, і всіх поган засоро́миш!
9 Men du, o HERRE, du ler ad dem, du spotter alle Folk,
Тверди́не моя, я Тебе пильнува́тиму, — бо Бог оборо́на моя!
10 dig vil jeg lovsynge, du, min Styrke, thi Gud er mit Værn;
Мій Бог, — Його милість мене попере́дила, Бог учинить мені, що побачу паді́ння своїх ворогів!
11 med Naade kommer min Gud mig i Møde, Gud lader mig se mine Fjender med Fryd!
Не вбива́й їх, щоб наро́д мій цього не забув, — міццю Своєю розвій їх і зниж їх, о щите наш, Господи!
12 Slaa dem ikke ihjel, at ikke mit Folk skal glemme, gør dem hjemløse med din Vælde og styrt dem,
Гріх їхніх уст — слово губ їхніх, і нехай вони схо́плені будуть своєю пихо́ю, і за клятву й брехню, яку кажуть!
13 giv dem hen, o Herre, i Mundens Synd, i Læbernes Ord, og lad dem hildes i deres Hovmod for de Eder og Løgne, de siger;
У гніві їх знищ, знищ — і хай їх не буде, і хай знають вони, що царю́є Бог в Якові, аж до кі́нців землі! (Се́ла)
14 udryd dem i Vrede, gør Ende paa dem, saa man kan kende til Jordens Ender, at Gud er Hersker i Jakob! (Sela)
А на́двечір вони поверта́ються, ски́глять, як пес, і перебігають по місту.
15 Ved Aften kommer de tilbage, hyler som Hunde og stryger gennem Byen,
Вони ве́штатись будуть, щоб їсти, коли ж не наїдя́ться, то ска́ржитись будуть.
16 vanker rundt efter Føde og knurrer, naar de ikke mættes.
А я буду співати про силу Твою, буду радісно вра́нці хвалити Твою милісти, бо для мене Ти був в день недолі моєї тверди́нею й за́хистом!
17 Men jeg, jeg vil synge om din Styrke, juble hver Morgen over din Naade; thi du blev mig et Værn, en Tilflugt paa Nødens Dag. Dig vil jeg lovsynge, du, min Styrke, thi Gud er mit Værn, min naadige Gud.
Тверди́не моя, — до Тебе співати я буду, бо Бог оборо́на моя, милости́вий мій Боже!
