Ordsprogene 26
1 Som Sne om Somren og Regn om Høsten saa lidt hører Ære sig til for en Taabe.
Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
2 Som en Spurv i Fart, som en Svale i Flugt saa rammer ej Banden mod sagesløs Mand.
Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
3 Svøbe for Hest, Bidsel for Æsel og Ris for Taabers Ryg.
Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
4 Svar ej Taaben efter hans Daarskab, at ikke du selv skal blive som han.
Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
5 Svar Taaben efter hans Daarskab, at han ikke skal tykkes sig viis.
Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
6 Den afhugger Fødderne og inddrikker Vold, som sender Bud ved en Taabe.
Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
7 Slappe som den lammes Ben er Ordsprog i Taabers Mund.
Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
8 Som en, der binder Stenen fast i Slyngen, er den, der hædrer en Taabe.
Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
9 Som en Tornekæp, der falder den drukne i Hænde, er Ordsprog i Taabers Mund.
Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
10 Som en Skytte, der saarer enhver, som kommer, er den, der lejer en Taabe og en drukken.
Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
11 Som en Hund, der vender sig om til sit Spy, er en Taabe, der gentager Daarskab.
Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
12 Ser du en Mand, der tykkes sig viis, for en Taabe er der mere Haab end for ham.
Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
13 Den lade siger: »Et Rovdyr paa Vejen, en Løve ude paa Torvene!«
Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
14 Døren drejer sig paa sit Hængsel, den lade paa sit Leje.
Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
15 Den lade rækker til Fadet, men gider ikke føre Haanden til Munden.
Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
16 Den lade tykkes sig større Vismand end syv, der har kloge Svar.
Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
17 Den griber en Hund i Øret, som blander sig i uvedkommende Strid.
Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
18 Som en vanvittig Mand, der udslynger Gløder, Pile og Død,
Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
19 er den, der sviger sin Næste og siger: »Jeg spøger jo kun.«
так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
20 Er der intet Brænde, gaar Ilden ud, er der ingen Bagtaler, stilles Trætte.
З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
21 Trækul til Gløder og Brænde til Ild og trættekær Mand til at optænde Kiv.
Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
22 Bagtalerens Ord er som Lækkerbidskener, de synker dybt i Legemets Kamre.
Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
23 Som Sølvovertræk paa et Lerkar er ondsindet Hjerte bag glatte Læber.
Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
24 Avindsmand hykler med Læben, i sit Indre huser han Svig;
устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
25 gør han Røsten venlig, tro ham dog ikke, thi i hans Hjerte er syvfold Gru.
коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
26 Den, der dølger sit Had med Svig, hans Ondskab kommer frem i Folkets Forsamling.
Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
27 I Graven, man graver, falder man selv, af Stenen, man vælter, rammes man selv.
Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
28 Løgnetunge giver mange Hug, hyklersk Mund volder Fald.
Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
