Job 31
1 Jeg gjorde en Pagt med mine Øjne, og hvad skulde jeg agte paa en Jomfru?
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 Og hvad for en Lod vilde Gud have givet ovenfra og hvad for en Arv den Almægtige fra det høje?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Mon ikke Ulykke er beredt for den uretfærdige og Undergang for dem, som gøre Uret?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Mon han ikke ser mine Veje og tæller alle mine Skridt?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Dersom jeg har vandret med Falskhed, og min Fod har hastet til Svig,
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 — han veje mig paa Retfærdigheds Vægtskaaler, og Gud kende min Uskyldighed —
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 dersom min Gang har bøjet af fra Vejen, og mit Hjerte er gaaet efter mine Øjne, og en Plet har klæbet ved mine Hænder:
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 Da gid jeg maa saa, men en anden æde, og mit Afkom maa oprykkes med Rod.
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Dersom mit Hjerte er forlokket til en Kvinde, og jeg har luret ved min Næstes Dør:
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 Da gid min Hustru maa male for en anden, og andre bøje sig over hende.
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Thi det var en Skændselsgerning, og det var en Misgerning, som hørte hen for Dommerne;
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 thi det var en Ild, som fortærede indtil Afgrunden, og som skulde have oprykket al min Afgrøde med Rode.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Dersom jeg havde foragtet min Tjeners eller min Tjenestepiges Ret, naar de trættede med mig;
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 — og hvad vilde jeg gøre, naar Gud vilde opstaa? og naar han vilde hjemsøge, hvad skulde jeg svare ham?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 har ikke han, som skabte mig i Moders Liv, skabt ham? og har ikke en og den samme beredt os i Moderskød? —
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 dersom jeg har nægtet de ringe deres Begæring og ladet Enkens Øjne vansmægte,
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 og jeg har ædt min Mundbid for mig alene, saa at den faderløse ikke aad deraf;
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 — tværtimod, han er opvokset hos mig som hos en Fader fra min Ungdom af, og hende ledede jeg, fra min Moders Liv af —
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 dersom jeg har set en forkommen, uden Klæder, og at den fattige intet Dække havde;
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 dersom hans Lænder ikke have velsignet mig, medens han varmede sig ved Ulden af mine Faar;
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 dersom jeg har løftet min Haand imod den faderløse, fordi jeg saa Hjælp for mig i Porten:
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 Da gid min Skulder maa falde fra Skulderbladet, og min Arm brydes fra Armpiben!
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Thi en Rædsel vilde være kommen over mig, en Ulykke fra Gud, og imod hans Højhed formaaede jeg intet.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Dersom jeg har sat Guld til mit Haab eller sagt til det kostelige Guld: Du er min Tillid;
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 dersom jeg har glædet mig, at mit Gods var meget, og at min Haand havde forhvervet mangfoldigt;
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 dersom jeg har set til Sollyset, naar det skinnede, eller til Maanen, naar den gaar herlig,
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 og mit Hjerte har ladet sig forlokke i Løndom, saa at min Mund kyssede min Haand:
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 — Ogsaa dette havde været en Misgerning, som hørte hen under Dommerne; thi jeg havde hyklet for Gud i det høje —!
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 dersom jeg har glædet mig over min Fjendes Undergang og jublet, naar Ulykken ramte ham;
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 — men jeg tilstedede ikke min Gane at synde, saa at jeg under Forbandelse begærede hans Sjæl —
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 dersom ikke Mændene i mit Telt have sagt: Hvor finder man nogen, som ikke er bleven mæt af hans Kød?
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 — den fremmede maatte ikke ligge udenfor om Natten, jeg lod mine Døre op for vejfarende —
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 dersom jeg har skjult mine Overtrædelser som Adam og dulgt min Misgerning i min Barm,
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 fordi jeg frygtede den store Hob, og Slægters Foragt kunde have forfærdet mig, saa at jeg tav og ikke gik ud af en Dør —
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Havde jeg dog den, som vilde høre paa mig! se her min Underskrift — den Almægtige svare mig — og her den Klage, min Modpart har opsat;
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 sandelig, jeg skulde tage den paa min Skulder, jeg skulde binde den omkring mig som et Hovedsmykke!
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Jeg vil tilkendegive ham ethvert af mine Skridt, som en Fyrste vil jeg nærme mig ham.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Dersom min Ager raaber imod mig, og alle dens Furer græde;
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 dersom jeg har fortæret dens Grøde uden at have betalt den og udblæst Sjælen fra dens Ejermand:
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 Gid da vokse Tjørn i Stedet for Hvede, og Ukrudt i Stedet for Byg; — Jobs Ord have Ende.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
