Job 30
1 Men nu le de ad mig, som ere yngre af Aar end jeg, de, hvis Fædre jeg vilde have forsmaaet at sætte hos mine Faarehunde.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Ja, hvortil skulde deres Hænders Kraft have gavnet mig? hos dem er Styrken svundet bort.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 De ere udtærede af Mangel og Hunger, de afgnave den golde Ørk, i Ødelæggelsens og Fordærvelsens Nat;
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 de oprykke Katost ved Buskene, og Gyveltræets Rod er deres Føde;
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 de uddrives fra Samfundet, man skriger efter dem som efter en Tyv;
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 de bo i Kløfter i Dalene, i Huler i Jorden og Klipper;
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 imellem Buske skryde de, de samles under Nælder.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Børn af Daarer, ja af Mænd uden Navn; de ere udstødte af Landet.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Men nu er jeg bleven en Spottesang for dem og maa tjene dem til Snak.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 De have Vederstyggelighed til mig, de holde sig langt fra mig og spare ikke at spytte mig i Ansigtet.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Thi de have løst Tøjlen af sig og plaget mig, og de have kastet Bidselet af for mit Ansigt.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Til højre for mig staar en Yngel frem, de støde mine Fødder bort, og de bane deres Fordærvelses Veje imod mig;
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 de bryde min Sti op, de hjælpe til min Ulykke, de have ingen Hjælper;
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 de komme som igennem et vidt Gab, de vælte sig frem under Bulder.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Rædsler ere vendte imod mig, som et Stormvejr forfølge de min Herlighed, og min Frelse er gaaet forbi som en Sky.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Men nu er min Sjæl hensmeltet i mig, Elendigheds Dage komme over mig.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Natten gennemborer mine Ben, saa at de falde af mig, og mine nagende Smerter hvile ikke.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Ved den overvættes Magt er min Klædning helt forandret, den omslutter mig som Kraven paa min Underkjortel.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Han har kastet mig i Dyndet, og jeg er lignet ved Støv og Aske.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Jeg skriger til dig, men du svarer mig ikke; jeg staar der, og du bliver ved at se paa mig.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Du har forvendt dig til at være grum imod mig; du modstaar mig med din Haands Styrke.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Du løfter mig op i Stormvejret, du lader mig fare hen, og du lader mig forgaa i dets Brag.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Thi jeg ved, du fører mig til Døden igen og til alle levendes Forsamlings Hus.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Mon en ikke udrækker Haanden i sit Fald? eller mon en ikke skriger i sin Ulykke?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Eller græd jeg ikke for den, som havde haarde Dage? ynkedes min Sjæl ikke over den fattige?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Thi der jeg forventede godt, da kom det onde, og der jeg haabede til Lys, da kom Mørkhed.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mine Indvolde syde og ere ikke stille; Elendigheds Dage ere komne over mig.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Jeg gaar sort, uden Sol, jeg staar op, jeg skriger i Forsamlingen.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Jeg er bleven Dragers Broder og Strudses Stalbroder.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Min Hud er bleven sort og falder af mig, og Benene i mig brænde af Hede.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Og min Harpe er bleven til Sorrig, og min Fløjte til de grædendes Lyd.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
