Ayup 10
1 Men öz jénimdin nepretlinimen; Öz derdimni töküwalay; Qelbimdiki ah-zarimni sözliwalay.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Men Tengrige: «Méning gunahimni békitme; manga körsetkinki, Sen zadi néme üchün men bilen dewalishisen?
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Ademni ezgining, Öz qolung bilen yaratqiningni chetke qaqqining Sanga paydiliqmu? Yamanlarning suyiqestige nur chachqining yaxshimu?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Séning közüng insanningkidek ajizmu? Sen ademler körgendek xire köremsen?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Séning künliring ölidighan insanning künliridek cheklikmu? Séning yilliring insanning yilliridek qisqimu?
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 Sen méning rezil adem emeslikimni bilip turup, Séning qolungdin qutuldurghudek héchkimning yoqluqini bilip turup, Némishqa méning xataliqimni sorap yürisen? Némishqa méning gunahimni sürüshtürisen?» — deymen.
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 — Sen Öz qolliring bilen méni shekillendürüp, bir gewde qilip yaratqansen; Biraq Sen méni yoqatmaqchisen!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Sen layni yasighandek méni yasighiningni ésingde tutqaysen, dep yélinimen; Sen méni yene tupraqqa qayturamsen?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Sen [ustiliq bilen] méni süttek quyup chayqap, Méni irimchiktek uyutqan emesmu?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Sen tére hem et bilen méni kiyindürgensen, Ustixan hem pey bilen birleshtürüp méni toqughansen.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Sen manga hayat hem méhir-shepqet teqdim qilghansen, Sen söygüng bilen rohimdin xewer alding.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Biraq bu ishlar Séning qelbingde yoshuruqluq idi; Bularning eslide qelbingde püküklikini bilimen.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Gunah qilghan bolsam, Sen méni közitip yürgen bolatting; Sen méning qebihlikimni jazalimay qoymaytting.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Rezil hésablan’ghan bolsam, manga bala kéletti! Hem yaki heqqaniy hésablansammu, qattiq nomusqa chömüp, azabqa chömginimde, Béshimni yenila kötürüshke jür’et qilalmayttim;
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Hetta [béshimni] kötürüshke jür’et qilsammu, Sen esheddiy shirdek méning péyimge chüshetting; Sen manga karamet küchüngni arqa-arqidin körsitetting.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Sen méni eyibleydighan guwahchiliringni qaytidin aldimgha keltürisen; Manga qaritilghan ghezipingni zor qilisen; Küchliring manga qarshi dolqunlap kelmekte.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Sen eslide némishqa méni baliyatqudin chiqarghansen? Kashki, men chachrap ketken bolsam, héch adem méni körmes idi!
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 Men héchqachan bolmighan bolattim! Baliyatqudin biwasite görge apirilghan bolattim!
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Méning azghine künlirim tügey dégen emesmu? Shunga men barsa kelmes yerge barghuche, — Qarangghuluq, ölüm saye bolghan zémin’gha, — Zulmet bir zémin’gha, yeni qarangghuluqning özining zéminigha, Ölüm sayisining zéminigha, Tertipsiz, hetta öz nuri qapqarangghu qilin’ghan shu zémin’gha barghuche, Manga azraq jan kirish üchün, Ishingni bir deqiqe toxtat, mendin néri bol!».
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
