Күйләрниң күйи 6
1 «Сениң сөйүмлүгүң нәгә кәткәнду, Қиз-аяллар арисида әң гөзәл болғучи? Сениң сөйүмлүгүң қәйәргә бурулуп кәтти? Биз сән билән биллә уни издәйли!»
„Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“.
2 «Мениң сөйүмлүгүм өз беғиға чүшти, Тетитқу отяшлиқларға чүшти. Бағларда озуқлинишқа, Нилупәрләрни жиғишқа чүшти.
„Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї.
3 Мән мениң сөйүмлүгүмниңкидурмән, Вә сөйүмлүгүм мениңкидур; У өз падисини нилупәрләр арисида бақиду»
Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“
4 «Сән гөзәл, и сөйүмлүгүм, Тирзаһ шәһиридәк гөзәл; Йерусалимдәк йеқимлиқ, Туғларни көтәргән бир қошундәк һәйвәтликтурсән;
„Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми!
5 Аһ, көзлириңни мәндин кәткүзгин! Чүнки улар мениң үстүмдин ғалип келиватиду; Чачлириң Гилеад теғи бағрида ятқан бир топ өшкиләрдәктур.
Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду!
6 Чишлириң йеңила жуюлуштин чиққан қирқилған бир топ қойлардәк; Уларниң һәммиси кош гезәк туққанлардиндур; Улар арисида һеч бири кам әмәстур;
Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної!
7 Чүмбилиң кәйнидә чекилириң парчә анардур.
Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
8 Атмиш ханиш, сәксән кенизәкму бар; Қизлар санақсиз;
Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, —
9 Бирақ мениң пахтиким, ғубарсизим болса бирдин-бирдур; Анисидин туғулғанлар ичидә тәңдашсиз болғучи, Өзини туққучиниң таллиғинидур. Қизлар уни көрүп, уни бәхитлик дәп аташти, Ханишлар вә кенизәкләрму көрүп уни махташти».
та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її:
10 «Таң сәһәр җаһанға қариғандәк, Айдәк гөзәл, айдиңдәк рошән, Иллиқ қуяштәк йоруқ, Туғларни көтәргән қошунлардәк һәйвәтлик болғучи кимдур?»
Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“
11 «Меғизлар беғиға чүштүм, Җилғидики гүл-гияларни көрүшкә, Үзүм телиниң бихлиған-бихлимиғанлиғини көрүшкә, Анарларниң чечәклигән-чечәклимигәнлигини көрүшкә;
„Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли?
12 Бирақ билә-билмәй, Җеним мени көтирип, Есил хәлқимниң җәң һарвулири үстигә қойған екән».
І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“.
13 «Қайтқин, қайтқин, и Шуламит — Қайтқин, қайтқин, бизниң саңа қариғумиз бардур!» «Силәр Шуламитниң немисигә қариғуңлар бар?» «“Икки баргаһ” уссулға чүшкән вақтидикидәк униңға қараймиз!»
„Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“„Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“
