Зәбур 78
1 Асаф язған «Масқил»: — И Мениң хәлқим, тәлимимни аңлаңлар, Ағзимдики сөзләргә қулақ селиңлар.
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Мән ағзимни бир тәмсил билән ачимән, Қедимки тепишмақларни елан қилимән.
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Биз буларни аңлиған, билгән, Ата-бовилиримиз уларни бизгә ейтип бәргән.
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 Биз буларни уларниң әвлатлиридин йошурмаймиз, Келидиған дәвиргә Пәрвәрдигарниң мәдһийилирини, Униң күч-қудритини, Униң қилған карамәт ишлирини баян қилимиз.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 Чүнки У Яқупта бир агаһ-гувани бекиткән, Исраилда бир қанунни орнатқан; У ата-бовилиримизға буларни өз пәрзәнтлиригә үгитишни буйруған;
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 Шундақ қилип келәр дәвир, Йәни туғулидиған балиларму буларни билсун, Уларму орнидин туруп өз балилириға буларни үгәтсун;
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Пәрзәнтлири үмүтини Худаға бағлисун, Тәңриниң қилғанлирини унтумисун, Бәлки Униң әмирлиригә кирсун;
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Улар ата-бовилириға охшимисун дәп, Йәни җаһил һәм асий бир дәвир, Өз қәлбини дурус қилмиған, Роһи Тәңригә вапалиқта турмиған бир дәвиргә охшимисун дәп, У шундақ [буйруғандур].
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Мана Әфраимниң әвлатлири, Қуралланған оқячилар болсиму, Җәң күнидә сәптин янди.
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 Улар Худаниң әһдисини тутмиди, Бәлки Униң Тәврат-қанунида меңишни рәт қилди.
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Улар Униң қилғанлирини, Өзлиригә көрсәткән карамәтлирини унтуди.
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 У Мисирниң зиминида, Зоанниң даласида, Уларниң ата-бовилириниң көз алдида мөҗизиләрни көрсәткән еди;
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 У деңизни бөлүветип, Уларни оттурисидин өткүзгән; Суларни дога-дога қилип тиклиди.
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 У күндүздә булут билән, Кечидә от нури билән уларни йетәклиди.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Чөл-баяванда ташларни йеривәтти, Чоңқур сурлардин урғуп чиққандәк ичимликни мол қилди;
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 У хада таштин өстәң-еқинларни һасил қилди, Суни дәриялардәк аққузди.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 Бирақ улар йәнә Униң алдида гуна қиливәрди, Чөлдә Һәммидин Алий Болғучиға асийлиқ қилди.
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 Улар көңлидә Тәңрини синиди, Нәпсини қандурушқа йемәкликни тәләп қилди.
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 Улар Худани һақарәтләп: — «Тәңри чөл-дәшттә дәстихан салаламду?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Мана У қорам ташни урувиди, Сулар урғуп, Еқинлар булақтәк тешип чиқти; Әнди У бизгә нанму берәләмду? Өз хәлқини гөш билән тәминләләмду?» — дейишти.
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Шуниң билән Пәрвәрдигар аңлап, ғәзәпләнди; Яқупқа от туташти, Исраилға аччиғи көтирилди;
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 Чүнки улар Худаға ишәнмиди, Униң ниҗатлиғиға улар таянмиди,
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 У әрштин булутларни буйруп, Асман дәрвазилирини ачқан еди;
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 У улар үстигә «манна»ни яғдуруп, Уларға әрштики ашлиқни бәргән еди;
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 Шуниң билән инсанлар күч егилириниң ненини йегән еди; У уларға қанғичә озуқни әвәткән еди.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Әнди У асманда шәриқ шамили чиқирип, Күчи билән җәнуп шамилиниму елип кәлди;
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 У гөшни чаң-тозандәк улар үстигә чүшүрди, Деңизлар саһилидики қумлардәк учар-қанатларни яғдурди.
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 У буларни уларниң баргаһиниң оттурисиға, Чедирлириниң әтрапиға чүшүрди.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 Улар болушичә йәп тоюшти, Чүнки уларниң нәпси тартқинини [Худа] уларға кәлтүргән еди.
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Лекин улар нәпси тартқинидин техи зерикмәйла, Гөшни еғизлирида техи чайнаватқинидила,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 Худаниң ғәзиви уларға қарита қозғалди; У улардин әң қамәтликлирини қиривәтти, Исраилниң сәрхил яшлирини йәргә урувәтти.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Мана, шундақ болсиму, Улар йәнила давамлиқ гуна қиливәрди, Униң мөҗизилиригә техичила ишәнмиди;
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 Шуңа У уларниң күнлирини беһудиликтә, Жиллирини дәккә-дүккилик ичидә түгәткүзди.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 У уларни өлтүргили турғанда, Андин улар Уни издиди; Улар йолидин йенип, интилип Тәңрини издиди;
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 Улар Худаниң уларниң уюлтеши екәнлигини, Һәммидин Алий Болғучи Тәңриниң уларниң һәмҗәмәт-қутқузғучиси екәнлигини есигә кәлтүрди.
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Бирақ улар ағзи билән Униңға хушамәт қилди, Тили билән Униңға ялған сөз қилди;
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 Чүнки уларниң көңли Униңға садиқ болмиди, Улар Униң әһдисини чиң тутмиди.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Бирақ У йәнила рәһимдил еди; Қәбиһлигини кәчүрүп, уларни йоқатмиди; У қайта-қайта Өз ғәзивидин янди, У қәһрини қозғиғини билән һәммини төкмиди.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 У уларниң пәқәт әт егилири, Кәтсә қайтип кәлмәс бир нәпәс екәнлигини яд әтти.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 Улар чөл-дәшттә шунчә көп қетим Униң аччиғини кәлтүрди. Шунчә көп қетим баяванда көңлигә азар бәрди!
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Бәрһәқ, улар қайтидин йолдин чәтнәп Тәңрини синиди, Исраилдики Муқәддәс Болғучиниң жүригини зедә қилди.
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Улар Униң қолини [әслимиди]; Уларни зомигәрниң чаңгилидин һөрлүккә қутқузған күнини, Қандақ қилип Мисирда карамәтләрни яритип, Зоан даласида мөҗизиләрни көрсәткинини есидин чиқарди.
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 У [Мисирлиқларниң] дәриялирини, еқинлирини қанға айландуруп, Уларни ичәлмәс қилип қойди;
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Уларниң арисиға нәштәрлик чивинларни топ-топи билән әвәтти, Һалак қилар пақиларни маңдурди;
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 Уларниң зираәтлирини кепинәк қурутлириға тутуп берип, Мәһсулатлирини чекәткиләргә бәрди;
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Үзүм таллирини мөлдүр билән урдуруп, Әнҗирлирини қирав билән үшшүтивәтти.
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 У калилирини мөлдүргә соқтуруп, Маллирини чақмақ отлирида [көйдүривәтти].
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 У уларға ғәзивиниң дәһшәтлигини — Қәһрини, аччиғини һәм еғир күлпәтләрни, Балаю-апәт елип келидиған бир түркүм пәриштиләрниму чүшүрди.
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 У Өз ғәзиви үчүн бир йолни түзләп қойди; Уларниң җенини өлүмдин айимай, Бәлки һаятини вабаға тапшурди;
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 У Мисирда барлиқ тунҗа туғулған балиларни, Һамниң чедирлирида уларниң ғурури болған тунҗа оғул балилирини қиривәтти.
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 У падичидәк Өз хәлқини Мисирдин сәпәргә атландуруп, Чөл-баявандин уларни қой падисидәк башлап маңди;
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Уларни аман-есән йетәклигәчкә, Улар қорқунучтин халий болуп маңди; Дүшмәнлирини болса, деңиз жутуп кәтти.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 У уларни Өз муқәддәс зимининиң чегарасиға, Оң қоли егиливалған бу тағлиққа елип кәлди.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 У әлләрни уларниң алдидин қоғливетип, Зимин үстигә тана тартқузуп өлчәп, уларға тәқсим қилди; Исраил қәбилилирини уларниң чедирлириға олтирақлаштурди.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Бирақ улар Худани, Һәммидин Алий Болғучини синап аччиқландурди, Униң тапшурған гува-агаһлирини тутмиди;
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 Бәлки ата-бовлиридәк йолдин тейип асийлиқ қилди, Хаин оқядәк қейип кәтти.
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 Улар егизликтә қурған ибадәтгаһлар билән Униң ғәзивини қозғиди, Ойма бутлири билән Униң жүригини өртиди.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Худа уларни аңлап ғәзәпләнди, Исраилдин интайин йиргәнди.
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 У Шилоһдики маканини, Йәни У инсан арисида турған чедирни ташлап кәтти,
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 Өзиниң қудрәт бәлгүсини булап кетишкә, Шан-шәривини ишғалийәтчиләрниң қолиға бәрди;
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 Өз хәлқини қиличқа тапшурди, Өзиниң мираси болғанлардин интайин ғәзәпләнди.
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 От уларниң жигитлирини ялмиди, Қизлири той нахшилирида махталмайтти.
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Уларниң каһинлири қилич астида жиқилди, Лекин тул хотунлири һаза тутмиди.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Андин Рәб бириси уйқидин ойғандәк ойғанди, Шараптин җасарәтләнгән палвандәк товлиди.
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 У рәқиплирини уруп чекиндүрүп, Уларни түгимәс рәсваға қалдурди.
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Йүсүпниң чедирини шаллап, рәт қилди; Әфраим қәбилисини таллимиди;
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Бәлки Йәһуда қәбилисини, Яхши көргән Зион теғини таллиди.
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 [Шу йәрдә] муқәддәс җайини тағ чоққилиридәк, Йәр-зиминни әбәдий орнатқандәк мәзмут бена қилди;
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 У Өз қули Давутни таллап, Уни қой қотанлиридин чақиривалди;
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 Қозилирини емитидиған сағлиқларни әгишип беқиштин айрип, Уни Өз хәлқи Яқупни, мираси болған Исраилни беқишқа чиқарди.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 Давут уларни қәлбидики дуруслуғи билән бақти, Қолиниң әпчиллиги билән уларни йетәклиди.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
