Зәбур 64
1 Нәғмичиләрниң бешиға тапшурулуп оқулсун дәп, Давут язған күй: — И Худа, аһлиримни көтәргәндә, мени аңлиғайсән! Һаятимни дүшмәнниң вәһшилигидин қуғдиғайсән!
Для дириґента хору. Псалом Давидів. Вислухай, Боже, мій голос, як ска́ржуся я, від стра́ху ворожого душу мою хорони!
2 Қара нийәтләрниң йошурун сүйқәстлиридин, Яманлиқ әйлигүчи қарға-қузғунлардин аман қилғайсән.
Заховай мене від потає́много збору злочинців, від крику сваві́льців,
3 Улар тиллирини қиличтәк өткүр билиди; Мукәммәл адәмни йошурун җайдин етиш үчүн, Улар оқини бәтлигәндәк зәһәрлик сөзини тәйярлиди. Улар қилчә әймәнмәй туюқсиз оқ чиқириду.
які нагостри́ли свого язика́, як меча, натягнули стрілу́ свою словом гірки́м,
щоб таємно стріляти в невинного, — вони нагло стріля́тимуть в нього, і не бу́дуть боятись!
5 Улар бәтнийәттә бир-бирини риғбәтләндүрүп, Йошурун қапқан қурушни мәслиһәтлишип, «Бизни ким көрәләйтти?» — дейишмәктә.
У злій справі зміцня́ють себе, змовля́ються па́стки таємно розста́вити, кажуть: „Хто бу́де їх бачити?“
6 Улар қәбиһликкә интилип: — «Биз издинип, әтраплиқ бир тәдбир тепип чиқтуқ!» — дәйду; Инсанниң ич-бағри вә қәлби дәрвәқә чоңқур вә [билип болмас] бир нәрсидур!
Вони кривди ховають. Загинемо, як за́дум їхній спо́вниться, бо нутро́ чоловіка та серце — глибоке!
7 Лекин Худа уларға оқ атиду; Улар туюқсиз зәхимлиниду.
Але́ вчинить Бог, що стріла́ на них стрі́лить, — і на́гло пора́нені будуть,
8 Улар өз тили билән путлишиду; Уларни көргәнләрниң һәммиси өзини нери тартиду.
і вчинить, що їхній язик допаде́ться до них, — і будуть хита́ти головою усі, хто спогля́не на них!
9 Һәммә адәмни қорқунуч басиду; Улар Худаниң ишлирини баян қилиду, Бәрһәқ, улар униң қилғанлирини ойлинип савақ алиду.
І всі люди боятися будуть, і будуть розказувати про чин Бога, і ді́ло Його зрозуміють!
10 Һәққанийлар Пәрвәрдигарда хошал болуп, Униңға тайиниду; Көңли дурус адәмләр роһлинип шатлиниду.
І праведний Господом бу́де раді́ти, і буде вдава́тись до Нього, і бу́дуть похва́лені всі простосе́рді!
