Зәбур 37
1 Давут язған күй: — Яманлиқ қилғучилар түпәйлидин өзүңни көйдүрмә, Накәсләргә һәсәт қилма.
Давидів.
2 Чүнки улар от-чөпләрдәк тезла үзүп ташлиниду, Юмран өсүмлүкләргә охшаш тозуп кетиду.
бо вони, як трава, будуть скоро поко́шені, і мов та зелена били́на — пов'я́нуть!
3 Пәрвәрдигарға таян, тиришип яхшилиқ қил, Зиминда маканлишип яшап, Униң вапа-һәқиқитини озуқ билип һозурлан.
Надійся на Господа й добре чини, землю заме́шкуй та правди дотримуй!
4 «Пәрвәрдигарни хурсәнлигим» дәп билгин, У арзу-тиләклириңгә йәткүзиду.
Хай Господь буде розкіш твоя, — і Він спо́внить тобі твого серця бажа́ння!
5 Йолуңни Пәрвәрдигарға аманәт қил; Униңға таян, У чоқум [тилигиңни] иҗабәт қилиду.
На Господа здай доро́гу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить,
6 У һәққанийлиғиңни нурдәк, Адалитиңни чүштики қуяштәк чақнитиду.
і Він ви́провадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою — немов пі́вдень.
7 Пәрвәрдигарниң алдида тинич болуп, Уни сәвирчанлиқ билән күт; Һарамдин ронақ тапқан адәм түпәйлидин, Яман нийәтлири ишқа ашидиған киши түпәйлидин өзүңни көйдүрмә.
Жди Господа мо́вчки й на Нього наді́йся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на люди́ну, що виконує за́думи злі.
8 Аччиғиңдин ян, ғәзәптин қайт, Өзүңни көйдүрмә; У пәқәт сени яманлиққа елип бариду.
Повстри́майсь від гніву й покинь пересе́рдя, не розпа́люйся лютістю, щоб чини́ти лиш зло,
9 Чүнки яманлиқ қилғучилар зиминдин үзүп ташлиниду; Пәрвәрдигарға тәлмүрүп күткәнләр болса, Зиминға егидарчилиқ қилиду.
бо ви́тяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа — землю вспадку́ють!
10 : Көзни жумуп ачқучила, рәзил адәм һалак болиду; Униң маканиға сәпселип қарисаң, у йоқ болиду.
А ще тро́хи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його,
11 Бирақ мулайим-мөминләр зиминға мираслиқ қилиду, Вә чәксиз арамбәхшликтин һозурлиниду.
а покірні вспадку́ють землю, — і зарозкошу́ють ми́ром великим!
12 Рәзил адәм һәққанийға қәст қилиду; Униңға чишлирини ғучурлитип хирис қилиду;
Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрего́че на нього своїми зубами,
13 Лекин Рәб униңға қарап күлиду; Чүнки [Рәб] униң бешиға келидиған күнни көриду.
та Господь посміється із нього, — бачить бо Він, що набли́жується його день!
14 Югашлар вә йоқсулларни жиқитиш үчүн, Йоли дурусларни қирип ташлаш үчүн, Рәзилләр қиличини ғилипидин суғуруп елип, Оқясиниң киричини тартип тәйярлиди.
Безбожні меча добува́ють та лука свого натягають, щоб звали́ти нужде́нного й бідного, щоб порізати людей простої дороги, —
15 Лекин қиличи болса өз жүригигә санҗилиду, Оқялири сундуруветилиду.
та вві́йде їхній меч до їхнього власного серця, і пола́мані будуть їхні лу́ки!
16 Һәққанийлардики «аз», Көплигән яманларниң байлиқлиридин әвзәлдур.
Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох,
17 Чүнки рәзилләрниң биләклири сундурулиду; Лекин Пәрвәрдигар һәққанийларни йөләйду;
бо зла́мані будуть раме́на безбожних, а справедливих Господь підпира́є!
18 Пәрвәрдигар көңли дурусларниң күнлирини билиду; Уларниң мираси мәңгүгә болиду.
Знає Господь дні неви́нних, а їхня спадщина пробуде навіки,
19 Улар еғир күнләрдә йәргә қарап қалмайду; Қәһәтчиликтиму улар тоқ жүриду.
за лихолі́ття не будуть вони посоро́млені, і за днів голоду ситими бу́дуть.
20 Бирақ рәзилләр һалак болиду; Пәрвәрдигар билән қаршилашқучилар чимәнзардики гүл-гиядәк тозуп кетиду; Улар түгәйду; Ис-түтүндәк тарқилип түгәйду.
Бо загинуть безбожні, і Господні вороги, як овечий той лій, зани́кнуть, у димі заникнуть вони!
21 Рәзил адәм өтнә елип қайтурмайду; Амма һәққаний адәм меһриванлиқ билән өтнә бериду;
Позичає безбожний — і не віддає, а праведний милість висві́дчує та роздає,
22 Чүнки [Пәрвәрдигар] рәхмәт қилғанлар зиминға егә болиду, Бирақ униң ләнитигә учриғанлар үзүп ташлиниду;
бо благословенні від Нього вспадку́ють землю, а прокля́ті від Нього — пони́щені будуть!
23 Мәртанә адәмниң қәдәмлири Пәрвәрдигар тәрипидиндур; [Рәб] униң йолидин хурсән болиду.
Від Господа кроки люди́ни побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;
24 У тейилип кәтсиму, жиқилип чүшмәйду; Чүнки Пәрвәрдигар униң қолини тутуп йөләп туриду.
коли ж упаде́, то не буде поки́нена, бо руку її підпирає Госпо́дь.
25 Мән яш едим, һазир қерип қалдим; Лекин һәққанийларниң ташливетилгәнлигини, Яки пәрзәнтлириниң нан тилигәнлигини әсла көргән әмәсмән;
Я був молодий і поста́рівся, та не бачив я праведного, щоб опу́щений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.
26 У күн бойи мәрт-меһриван болуп өтнә бериду; Униң әвлатлириму хәлиққә бәрикәт йәткүзиду.
Кожен день виявляє він милість та позичає, і над пото́мством його благословення.
27 Яманлиқни ташлаңлар, яхшилиқ қилиңлар, Мәңгү яшайсиләр!
Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!
28 Чүнки Пәрвәрдигар адаләтни сөйиду, У Өз мөмин бәндилирини ташлимайду; Улар мәңгүгә сақлиниду; Лекин рәзилләрниң әвлатлири үзүп ташлиниду.
Бо любить Господь справедливість, і Він богобі́йних Своїх не покине, — вони будуть навіки бере́жені, а насіння безбожних загине!
29 Һәққанийлар йәр-җаһанға егә болиду, Әбәдил-әбәткичә униңда макан тутуп яшайду.
Успадку́ють праведні землю, і повік будуть жити на ній.
30 Һәққаний адәмниң ағзи даналиқ җакалайду; Униң тили адил һөкүмләрни сөзләйду;
Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
31 Қәлбидә Худаниң [муқәддәс] қануни туриду; Униң қәдәмлири тейилип кәтмәс.
Закон Бога його — в його серці, кроки його не спіткну́ться.
32 Рәзилләр һәққаний адәмни пайлап жүриду; Улар уни өлтүргидәк пәйтни издәп жүриду.
А безбожний чату́є на праведного, і пильнує забити його́,
33 Лекин Пәрвәрдигар уни дүшмәнниң чаңгилиға чүшүрмәйду; Яки һөкүмдә уни гунаға пүтмәйду.
та Господь не зоставить його в руках того, і несправедливим не вчи́нить його, коли буде судити його.
34 Пәрвәрдигарни тәлмүрүп күт, Униң йолини чиң тутқин; У сениң мәртивәңни көтирип, зиминға егә қилиду, Рәзилләр һалак қилинғанда, Сән буни көрисән.
Надійся на Господа, та держися дороги Його, — і піднесе Він тебе, щоб успадкува́ти землю, ти бачитимеш, як пони́жені будуть безбожні.
35 Мән рәзил адәмниң зомигәрлик қиливатқинини көрдүм, У худди айниған барақсан япйешил дәрәқтәк ронақ тапқан.
Я бачив безбожного, що збуджував по́страх, що розкорени́вся, немов саморосле зелене те дерево,
36 Бирақ у өтүп кәтти, Мана, у йоқ болди; Мән уни издисәмму, у тепилмайду.
та він промину́в, — й ось немає його, і шукав я його, — й не знайшов!
37 Мукәммәл адәмгә нәзәр сал, Дурус инсанға қара! Чүнки бундақ адәмниң ахир көридиғини арамбәхш хатирҗәмлик болиду.
Бережи непови́нного та дивися на праведного, бо люди́ні споко́ю належить майбу́тність,
38 Итаәтсизләр болса бирликтә һалак болишиду; Уларниң келәчики үзүлиду;
переступники ж ра́зом понищені будуть, — майбутність безбожних загине!
39 Бирақ һәққанийларниң ниҗатлиғи Пәрвәрдигардиндур; У еғир күнләрдә уларниң күчлүк панаһидур.
А спасі́ння праведних — від Господа, Він їхня тверди́ня за ча́с лихолі́ття,
40 Пәрвәрдигар ярдәм қилип уларни сақлайду; У уларни рәзилләрдин сақлап қутқузиду; Чүнки улар Уни башпанаһи қилиду.
і Господь їм поможе та їх порятує, ви́зволить їх від безбожних і їх збереже, — бо вдавались до Нього вони!
